З Америки цирк «Бухенбах» відпливав уже не в повному складі. На причалі циркачам довго махали рукою дві маленькі фігурки. Це була міс Крокі та її наречений – карлик Піня.
Незважаючи на все пережите, розлучення було щемливе. Адже всі розуміли, що в історії цирку настає новий період.
Щоб Піня не сумував, Іван віддав йому мавпочку. Та відразу ж скочила карликові на голову й почала його скубти.
Усі засміялися.
– Вибачте, якщо я комусь зробив боляче, – затремтів голос Піні.
Особливо сердечно він обіймався з Пандорським. Той, як завжди, загадково посміхався.
Подорож до Європи тривала кілька днів, і в один із вечорів мадам Бухенбах зібрала циркачів у своїй каюті вищого класу.
– Любі мої, – урочисто мовила вона, наливши усім шампанського. – Нам треба обговорити наше подальше життя.
– У нас з Ренатою усе без змін, – першим бадьоро озвався Фандіґо. Вони опинилися на арені з малих років, коли приїжджі циркачі викупили їх від батьків-бідаків, що не могли дати ради своєму чисельному сімейству. Тому поза цирком вони себе не уявляли.
– У мене теж – повний штиль, – підтримав їх Пандорський. – І це більше надихає, ніж найкращі пригоди. Я вже втомився бути героєм: відкривати нові землі, встановлювати рекорди, кидатися у вир життя. Для цього є молодші за мене. – Він вказав очима на улюбленця публіки. – А тому, чарівна пані Аделіє, мене влаштовує все як є.
– Друзі! – Іван Сила навіть підвівся. – Я не звик до дипломатичних перемовин, а тому скажу прямо: ми з Мілкою вирішили одружитися.
– Ура! – гримнуло над океаном, аж чайки перелякано злетіли з пароплава.
– Але це ще не все, – підняв чемпіон руку. – Ми вирішили покинути цирк.
Стало чутно, як цокає настінний годинник.
– І куди ж ви подастеся? – першим отямився Пандорський.
– Поїдемо до мене. В наші гори. Я так заскучив за татовими галушками…
Усім відлягло від серця.
– А ти, Міхо? – запитала Рената.
– Ми з Бобі – перші свідки на весіллі найсильнішої людини світу, – усміхнувся Голий. – А там буде видно. Може, стану начальником вокзалу. Або відомим дресирувальником. От Бобі вже навчився рахувати до трьох. І пишно вбрані дами присилатимуть мені квіти за куліси.
Циркачі засміялися і звернули погляди на мадам Бухенбах. Вона була сумна і, здавалося, от-от розплачеться.
– Що ж, – підняла вона келих шампанського, – давайте вип’ємо за мій цирк, який припиняє існування на вершині своєї слави.
Каюта завмерла.
– Так-так, любі мої, – продовжувала пані Аделія. – Дванадцять років після смерті свого коханого чоловіка я тягла справу його життя. Це було нелегке випробування, хоча й добровільне. Але бачу, що всьому є початок і кінець.
– Я одружуюся, – раптом крізь сльози мовила вона.
Здивування сягнуло піку.
– І хто цей щасливець? – запитав Пандорський.
– Ви його знаєте. Це мсьє Фрасьє. Уже півроку він чекає моєї згоди.
Відразу стало гамірно. Товариство загуло, як вулик.
– Але це ще не все, – продовжувала інтригувати пані Аделія. – Я дарую нашим нареченим своє авто. Хай воно нагадує їм цирк «Бухенбах» і… мене.
– Ура! – знову гримнуло над океаном.
– Якщо Пандорський, Фандіґо і Рената хочуть продовжувати виступи, – мадам Бухенбах сьогодні не можна було спинити, – то я даю їм у безоплатне користування циркове майно.
– Ура! – втретє пролунало в каюті. – Адже ми просто закохані в арену і оплески!
Тут у двері делікатно постукали.
– У вас усе гаразд? – це був капітан пароплава в білосніжній формі і з люлькою в руці.
– Краще не буває, – відповіла за всіх пані Аделія, змахуючи сльозу.
Ніч окутала мороком океан, і тільки світло з маленької каюти падало на темні хвилі майже до ранку. Ніхто не знав, як складеться його доля завтра. Адже попереду було майже ціле життя.
Як і ніхто не знав, що у французькому порту їх зустріне відомий проповідник Фікус (у миру – агент Фікса) з сотнями прихильників, щоб виголосити своє нове вчення про Добро і Зло, Вічне і Минуще, Здобуте і Втрачене.