Ми ночуємо в сіні в повітці

Якось Буссе сказав мені:

– Сьогодні ми з Лассе ночуватимемо на сіні в повітці. І Улле також, якщо йому дозволять.

– На сіні в повітках ночують тільки волоцюги, – відповіла я.

– А от і ні, – заперечив Буссе. – Ми питалися мами, і вона нам дозволила.

Я побігла й розповіла про це Брітті й Анні.

– Тоді ми ночуватимемо на сіні в нашій повітці, – сказали вони. – Приєднуйся до нас, Лісо.

Так ми й постановили. Ой як нам буде весело! Шкода тільки, що це придумали хлопці, а не ми. Я тут же побігла додому спитати в мами дозволу. Мама сумнівалася, чи малим дівчаткам варто ночувати на сіні в повітці, але я сказала, що, мабуть, і дівчатка хочуть пережити щось цікаве, а не лише хлопці. І тоді мама дозволила.

Ми просто не могли дочекатися вечора. Лассе сказав:

– Ти ба, й дівчата ночуватимуть на сіні! Невже ви не боїтеся? А що, як з’явиться привид?

– Звичайно, не боїмося, – відповіла я.

Ми заходилися готувати собі бутерброди – на той випадок, коли вночі зголодніємо. А хлопці й собі наготували.

О восьмій годині вечора ми пішли надвір. Хлопці збиралися спати в повітці на Середній садибі, а ми – на Північній. Кожен із нас мав свою попону. Улле Коліфінк узяв із собою Свіпа. Щасливий той, хто має собаку!

– Добраніч, волоцюжки! – побажав нам тато, а мама додала: – А ранесенько-вранці ви, мабуть, прийдете пити молоко. Усі волоцюги так роблять.

Коли ми побажали хлопцям «добраніч», Лассе відповів:

– Гарних снів! Якщо ви зможете заснути! Торік у сіні на Північній садибі бачили гадюку. Цікаво, чи є вона там цього року?

А Буссе додав:

– Може, є, а може, і немає! Але польові миші там напевне водяться. Ух, які вони противні!

– Бідолашечки, – сказали ми хлопцям. – То ви боїтеся польових мишей? Тоді вам краще йти додому і спати у своїх ліжках.

Ми зайшли в повітку зі своїми попонами й бутербродами. Надворі було ще видно, але всередині стояла напівтемрява.

– Цур, я посередині! – вигукнула я.

Ми вляглися на сіно. Воно дуже гарно пахло, але кололося. Коли ми обгорнулися попонами, нам стало вельми зручно.

Ми лежали і розмовляли про справжніх волоцюг, які завжди ночують у повітках. Анна сказала, що їх, либонь, влаштовує таке життя.

Нам зовсім не хотілося спати. А от їсти хотілося. І ми вирішили з’їсти бутерброди, поки ще не зовсім темно.

Та мало-помалу навколо нас так стемніло, що ми вже не бачили своїх рук, коли тримали їх перед очима. Я раділа, що лежала посередині між Бріттою й Анною. У сіні щось дивно шурхотіло. Брітта й Анна притулилися до мене.

– А що, коли сюди прийде справжній волоцюга? – зашепотіла Брітта. – І вляжеться тут, не питаючись?

Ми затамували віддих і причаїлися. А тоді раптом почули якесь виття. Жахливе, моторошне виття! Мовби тисяча привидів вили водночас. Хоч би нам не вмерти! Ми не вмерли. Але заверещали.

І тут Лассе, Буссе та Улле як зарегочуть! Адже то вони вили. І, звісно ж, то вони шурхотіли сіном, як лізли.

Брітта сказала, що небезпечно так лякати, бо від страху може застигнути в жилах кров, і пообіцяла поскаржитися своїй мамі.

Лассе на те відповів:

– Ет, та це ж усього-на-всього жарт!

Буссе ж додав:

– Ото ще ябеда!

Анна сказала, що відчуває, як у неї в жилах уже почала стигнути кров.

Урешті хлопці пішли у свою повітку на сіно. Ми подумали, чи не прокрастися туди та й собі їх налякати, але в нас не було сил, бо дуже хотілося спати.

Ми прокинулися від того, що в Північній садибі закукурікав півень, і від холоду. Ох як нас трусило! Ми гадки не мали, котра година, але були певні, що вже пора вставати.

Тільки-но ми виткнули носи із дверей повітки, то побачили Лассе, Буссе й Улле, які вийшли надвір із повітки Середньої садиби. Вони теж змерзли. Ми всі побігли до нашої кухні грітися. Та ба, ніхто ще не прокинувся! Усі спали, адже було тільки пів на п’яту. Але невдовзі задзвонив Агдин будильник. Їй треба було вставати доїти корів. Вона дала нам теплого молока з булочками. Ой як то було смачно!

Потім я швиденько залізла у своє ліжко, бо в мене вже просто заплющувалися очі. Той, хто придумав ліжко, був надзвичайно розумний чоловік, адже в ліжку набагато краще спати, як на сіні.