Посилення капризів – частий передвісник захворювання. Імунітет ослаб, але зовні це ще ніяк не виявлено. А от психіка вже дає збої. Постеживши за дитиною і помітивши таку закономірність, слід сприймати посилення капризів не як ознаку того, що дитина розпустилася, а як сигнал «SOS». І замість «загвинчування гайок», різко знизити навантаження: дати можливість відпочити від школи чи від дитячого садку, розслабитися, навіть тимчасово «впасти в дитинство». Нехай більше поспить, пограє, погуляє. Проте не тягніть її на вулицю сильцем і не дошкуляйте умовляннями: у подібному стані людині іноді не хочеться вилазити з дому, і краще залишити її в спокої. Але тільки не перед телевізором або комп’ютером! Інакше ніякого відпочинку не вийде, і може стати ще гірше.
Якщо подібні сплески капризів з наступним «відходом у хворобу» стають регулярними, значить, дитина не справляється з тим способом життя, який їй доводиться вести. І як би ні було шкода відмовлятися від музичної школи, гуртків або навіть гімназичного класу, про це все ж варто подумати. Адже особливих успіхів при ситуації «тиждень ходимо – два хворіємо» чекати немає сенсу. Відстаючи від класу, дитина ще сильніше нервуватиме і перенапружуватиметься. Ну, а здоров’я, що розхиталося, швидше за все, не дозволить і в майбутньому осилити навантаження, необхідні для вступу до престижного вузу і високооплачуваної роботи. Вийде, що і дитину перенапружували даремно, і здоров’я (яке і так-то було неміцним), вже не повернеш.
А деякі діти вдома капризують не тому, що їм властива демонстративність або вони хворіють. Ні, вони просто маються нудьгою. Ниють, не знаючи, чим себе зайняти. У компанії ж нудьга розвіюється, настрій вмить підвищується. У гостях, у поході, у поїздці – скрізь, де є приплив нових вражень, вони не капризують. А іноді і зовсім показують чудеса витривалості. Але така дитина не може бути надана сама собі. Вона не вміє жити за власною програмою, їй потрібно задавати її ззовні. Коли розпитуєш батьків про її улюблені заняття, з’ясовується, що при всій їх різноманітності в них зазвичай відсутній один момент – творчий початок. Вона із задоволенням попустує, пограє у «войнушку», «салочки», «викидайла» або в спокійніші, у тому числі настільні ігри, із задоволенням подивиться кіно, послухає казку. Від комп’ютера її взагалі не відірвати. А от ролеві ігри, що вимагають фантазування, не її «стихія». І з конструктором їй одній грати швидко набридає. Інші діти годинами щось майструють, а потім ще використовують свої вироби в грі. Вона же вигадувати не здатна, їй простіше зробити за зразком. А оскільки складні конструкції за схемою вона одна ще зібрати не в змозі, то знову-таки доводиться чекати тата, знемагаючи від нетерпіння і неробства. Аналогічна історія і з малюванням, і з ліпленням, і з аплікацією. У гуртках займається, удома – у руки не бере.
Читати така дитина теж зазвичай не любить: бідність фантазії гальмує цей процес. Коли живо собі уявляєш те, про що написано в книзі, то починаєш співпереживати героям і хочеться скоріше дізнатися, що буде далі. А якщо жодних образів не виникає, якщо почуття мовчать, то, дійшовши до кінця абзацу, вже устигаєш забути, про що говорилося на початку. І задоволення від такого читання дитина не отримує, тому і ухиляється.
Таким дітям, з одного боку, важливо забезпечити компанію (в особі хоч би одного приятеля), інакше вони страждатимуть від неробства і дратуватимуть дорослих ниттям. Багато хто з них з радістю біжить у дитячий садок, причому просять забрати їх пізніше, щоб вони уволю награлися. Але з другого боку, потрібно постаратися зрозуміти, що заважає їх уяві розвинутися. Може, підвищена збудливість не дає зосередитися? Може, страх зробити помилку підказує: «Сиди і не висовуйся?» Чи позначається раннє інтелектуальне перевантаження, через яке логіка задавила емоції, а без них фантазія – що птах без крил? Причин тут немало, я перерахувала далеко не всі. Кожен такий випадок вимагає спеціального розгляду і конкретних рекомендацій, як розкрити творчий потенціал дитини. Головне – зрозуміти, що тут її слабке місце, і постаратися їй допомогти. Навчиться себе займати – і капризи підуть разом з нудьгою.
А шлях до цього – поблажливість без потурання, строгість без суворості, дружелюбність без панібратства, свобода без вседозволеності, обгороджування від спокус, добрий приклад і, звичайно, любов.
КІНЕЦЬ