Жила колись (і, на щастя, живе ще й нині) одна сім’я, яка мешкала в будиночку, за кілька кілометрів від котрого був великий торговий центр.
У цьому торговельному комплексі розмістилося безліч великих і маленьких крамниць, у яких можна було купити буквально все.
Сім’я складалася з татка, який працював в офісі, матусі та двох дітей – дев’ятирічного Славка й семирічної Софійки. Всі вони дуже любили одне одного, однак, звичайно ж, існувало й одне “але”.
“Купи мені те й он те також!”
– Тільки не забудь купити мені шоколадне яйце із сюрпризом усередині! – щодня кричав Славко, коли татко йшов на роботу.
– А я хочу нову сукню для Барбі, – гукала Софійка, смикаючи татка за куртку.
Коли з дому виходила матуся, повторювалося те саме. Коли матуся й татко поверталися додому, діти вже на порозі безжалісно “нападали” на них: “Чи ти приніс мені те?”, “Чи не забув про оте?” Якщо батьки не виконували їхніх бажань, Славко й Софійка насуплювалися, вередували, плакали й розгнівано кричали: “Всі друзі це мають!” або “Ти мене зовсім не любиш!”
Та найгірше було, коли батьки з дітьми приходили до величезного магазину, що містився в торговельному центрі.
Діти ходили буквально загіпнотизовані полицями, переповненими різноманітними продовольчими товарами, іграшками та речами, які можна було не лише оглянути й помацати, а й купити.
Збуджені діти бігали з одного кінця крамниці в інший і блискавично наповнювали візочки солодощами, одягом, забавками. Мама й тато змушені були відносити назад усе те, що двоє неслухняних дітей накидали у візки.
Історія, яку хочемо вам розповісти, сталася саме під час одного з таких приголомшливих “походів” до суперкрамниці. Коли діти намагалися помістити у своєму візку три нові електронні гри, мама й тато глянули одне на одного й сказали:
– Все, досить!
– Я більше цього не витримаю! – закричав тато. – Обов’язково мусимо щось зробити!
– Залишмо їх тут, – тихенько прошепотіла йому мама. – Врешті-решт, вони й так більше цікавляться плюшевими забавками й електронними іграми, ніж нами…
– Знаєш, це непогана ідея, – сказав тато.
Тож мама й тато тихенько вийшли з крамниці й пішли додому.
“Нас зачинили в магазині”
Славко й Софійка, увагу яких повністю поглинули іграшки, не помітили зникнення батьків. Вони продовжували вигукувати: “Подивися на це!”, “Поглянь сюди!”
Коли магазин уже мали зачиняти, діти покотили свої переповнені візки до каси, але не знайшли ні мами, ні тата.
– Як заплатимо? – запитала Софійка брата.
– Мусимо все віднести назад, поспішаймо! – відповів Славко, який помітив, що охоронці уважно стежать за ними.
Діти відвезли візки до полиць і почали старанно розкладати все на свої місця. Це тривало доволі довго, й діти не зауважили, що за цей час чимало світел згасло й з динаміків більше не лунали ні оголошення, ні музика. Коридорами й відділами вже більше ніхто не вештався. Все здавалося якимось нереальним, бо запанувала тиша.
– Ми залишилися тут самі! – вигукнула схвильована Софійка.
– Це правда, – підтвердив Славко. – Нас тут зачинили!
– І що ми тепер робитимемо? – запитала Софійка.
– Та це ж просто чудово! – всміхнувся Славко. – Можемо робити все, що спаде нам на думку. Я піду у відділ електронних ігор.
Уже через хвилину Славко непорушно стояв перед великим телевізійним екраном, на якому розгорталася битва між динозаврами й космічними десантниками.
Дитина дивилася на екран, як загіпнотизована, його пальці натискали на клавіші, не зупиняючись ані на мить.
Софійка тим часом побігла до рожевого куточка ляльки Барбі й почала виймати з коробок нову колекцію вечірніх суконь і спортивного одягу. Кожен новий предмет гардеробу викликав у неї вигук захоплення. Потім дівчинка пішла до будиночка Барбі. То було справжнє чудо – дім з багатьма кімнатами й приміщенням для поні, трохи вищий від Софійки.
В’язні
Діти так захопилися іграшками, що не помітили, як поступово щось почало змінюватися. У приміщення проникло блакитне світло, схоже на імлу, й там, куди сягали його промені, все чарівним чином оживало. Плюшевий ведмедик, який протягом цілого дня чемно сидів на полиці, зістрибнув з неї й почав потягатися й розминати свої лапки.
Два автомобілі почали їздити навздогін один за одним, а в продуктовому відділі тим часом уже відбувався футбольний матч між шинками й жовтим сиром.
– Крамницю зачинено, – прозвучав чийсь голос у динаміку. – Настав вільний час для всіх!
Славко обернувся, щоб подивитися, що діється, але саме тієї миті з екрана простяглася лапа з величезними кігтями, вхопила хлопця за комір і затягла всередину телевізора. Дитина опинилася в лісі, перед пащекою лютого динозавра.
– Рятуйте, рятуйте! – закричав хлопець і почав відчайдушно втікати, але за якусь мить застряг у болоті. З останніх сил йому вдалося вистрибнути на якусь колоду, але майже одразу з жахом зрозумів, що це не колода, а голодний крокодил. Бідолашний Славко знову закричав і кинувся навтьоки. Нарешті, йому вдалося неймовірним зусиллям залізти на дерево, але тут же під деревом опинився моторошний динозавр.
Софійка почула крик Славка й побігла йому на допомогу, однак її зупинила якась делікатна й водночас рішуча рука. То була Барбі, яка виросла до людських розмірів, чи то, може, Софійка зменшилася настільки, що могла ввійти до лялькового будиночка.
– О ні, люба, – сказала Барбі солодким, але рішучим голосом. – Тепер мусиш почистити мої чобітки, потім – одяг, а ще помиєш підлогу в усіх моїх чотирнадцяти кімнатах. Після того підеш до кухні й приготуєш мені вечерю. І пильнуй, щоб усе було зроблено точно й акуратно, бо інакше скуштуєш моїх різок!
Бідолашна Софійка дуже налякалася, й великі сльози покотилися по її обличчю.
– І не треба плакати, – сказала Барбі, – бо й так це тобі не допоможе.
Дівчинка почала працювати в поті чола, а лялька не зводила з неї очей, час від часу лише постукуючи батогом, який тримала в руці, по долоні.
– Матусю, татку, заберіть мене звідси! – ридала дівчинка, чистячи одяг і миючи підлогу так старанно, як ще ніколи у своєму житті цього не робила.
– Матусю, татку, врятуйте мене, – кричав і Славко, за яким продовжували гнатися жорстокі потвори. – Я став в’язнем електронної гри!
Книжка казок, залишена в кухні
Почистивши чобітки, поскладавши сукні й поприбиравши в кімнатах, Софійка пішла до кухні готувати вечерю. Почала шукати кулінарну книжку, але натомість знайшла на полиці книжку казок. Розгорнула її й натрапила на історію про Гензеля й Ґретель. На цій сторінці було описано, як маленька Ґретель запхнула чарівницю в піч, а потім побігла визволяти Гензеля, що сидів у клітці.
– Дякую, – прошепотіла.
У цей момент Барбі, яка саме малювала собі нігті, сказала їй:
– Перш ніж місити тісто для тістечок, перевір, чи чиста піч. Сподіваюся, ти знаєш, як її чистити.
– Я тільки не знаю, як відчинити дверцята, – швидко відповіла Софійка.
– Дурненька, тож дивися, як це робиться! – Барбі натиснула на якусь кнопку, й дверцята печі відчинилися.
Софійці саме цього й треба було. Вона сильно штовхнула Барбі, й лялька стрімголов полетіла в піч, лише встигнувши закричати від люті.
Дівчинка вийшла з рожевого будинку й тієї ж миті знову набула своїх звичайних розмірів. Швиденько побігла у відділ електронних ігор і на одному з екранів побачила бідолашного Славка, який уже зовсім вибився із сил і от-от мав стати жертвою двох жахливих динозаврів, що наближалися до нього.
Що могла зробити дівчинка? Заплющила очі й… вимкнула струм.
Коли розплющила очі, Славко стояв перед нею, ледве дихаючи, але живий і здоровий. Діти обнялися. У цю ж мить засвітилося світло, й з’явилися мама й тато в супроводі охоронця магазину.
– Матусю, татку, нам вас так бракувало, – одночасно вигукнули Славко і Софійка, кинувшись батькам в обійми.
Тож усе закінчилося добре. Про цю пригоду в дітей залишилися лише спогади. А в магазині наступного дня продавець відділу іграшок здивовано запитувала сама себе:
– Хто ж це кинув Барбі в піч?
* * *
Славко і Софійка загубилися в хащах різноманітних речей. Над ними нависла небезпека втратити самих себе й контакти з живими людьми, насамперед з батьками, яких вони вважають лише “постачальниками” омріяних речей.
Іграшки бувають корисними, але можуть стати й небезпечними. Здатні перетворитися на вередливих тиранів. Саме з такою ситуацією діти й зіткнулися у великому магазині. Дівчинка знайшла вихід із скрутного становища в книжці. То була книжка казок, яка символізує в оповіданні світ культури, витіснений на узбіччя життя надмірним захопленням “розвагами”, до яких діти ставляться як до звичного проведення часу.