– Хто ця сива жінка в синцях?
– Істина
Вітаю тебе, мій шановний читачу!
Ласкаво просимо у світ
“Десяти заповідей доброго шлюбу“!
Історія цієї книги досить забавна. Вірніше її передісторія. Уперше ці так звані “заповіді” були задумані як повчання одній сестричці з нашої церкви (не скажу якій сестричці) перед її шлюбом. Шлюб був відповідальний, тому і приготування були відповідні. Але це була наша з нею “таємниця”. Я підписав їй листівку, але просив ніколи не показувати її чоловікові. Мені дуже не хотілося, щоб колись щасливий чоловік, виявивши ці повчання, подумав: “А! Так це пастор її так наставив! А я думав вона сама по собі така!” І виникло б засмучення. Тому в нас була наша “таємниця”.
Згодом це стало моїм звичайним повчанням для сестер перед шлюбом. За потреби я давав його, якщо мене про це просили, і за межами нашої церкви. Але одного дня, після чергового повчання, і саме “за межами…”, сестра, якій я його давав, будучи, як мені здається, приголомшена всім тим, що вона почула, подивилася на мене здивованим поглядом і несподівано запитала: “А чоловікові..?” Довелося дописати. І повчання братам я так само давав таємно, з аналогічних із сестрами причин.
Проте, з часом, “спостерігаючи” сімейні пари, я зауважив, що проблеми в шлюбі у всіх у них були, в основному, одні й ті самі. І найчастіше саме в тих сферах, які піднімаються “заповідями”. І я вирішив відкрити “таємницю”! Отже, улюблені в Господові сестри, основне повчання (виходячи з первинного задуму) все ж належатиме сьогодні вам, а чоловіки будуть у нас “допискою”. Зрозуміло, що в процесі написання книги короткі рядки з листівок “обросли” різними подробицями і стали розділами. Та все ж, я навмисно ухилявся від просторових повчань, так що ця книга, в ідеалі, цілком має бути прочитана “за один присід”. Це, можна так би мовити, “швидка допомога” для вашого шлюбу, а “терапія” доречна вже при особистих зустрічах.
Я назвав цю книгу: “Десять заповідей доброго шлюбу”. Саме “доброго”, а не, скажімо, “успішного”, оскільки слово “успіх”, на жаль, дещо “затягали”. До того ж поняття “успіх” потрібно знову і знову пояснювати залежно від нових віянь психології і менеджменту. Добре ж завжди залишається просто добрим. Якщо хочете, це досвід нашої сім’ї і в певному розумінні, ми з моєю дружиною погодилися “оголитися” перед вами, але це з єдиною метою, щоб допомогти вам. Особисто я вважаю (думаю, дружина також не стане заперечувати) наш шлюб відбувся. Мені сорок шість, Тамарі …ну, загалом, з віком у неї усе нормально (по великому секрету: на два роки молодше). Ми прожили в шлюбі двадцять три щасливі роки, народили чотирьох дітей і одного з них проводили на небеса. Тому я і подумав, а чи не поділитися нам з вами тими життєвими спостереженнями і принципами, які ощасливили нас самих.
Дивно, (і я особливим чином хочу це відмітити), але ми жили з Тамарою “так” із самого початку нашого шлюбу. Тобто, ще до нашого увірування. Сім років ми жили поза вірою, але коли ми стали читати Біблію, то узнали, що виявляється “не знаючи Закону…ми за природою законне робили”, як це сказано в Писанні (Рим. 2:14). Сьогодні я переконаний, що будь-який, ну, так скажемо – “правильний” шлюб, де чоловік і дружина обирають краще, з того, що можуть обрати, обов’язково і природно “вивіриться” за деякими вічними правилами, які згодом подружжя чорним по білому прочитає у своїх Євангеліях.
Отже, “Десять заповідей доброго шлюбу”. Десять заповідей для дружини і десять заповідей для чоловіка. Дозвольте мені також висловити вам невелике побажання. Я написав цю книгу для того, щоб винести на світло те, що зазвичай вкрите мороком неготовності подружжя до “кризи правди”. Я написав цю книгу для того, щоб заговорити вголос про те, про що саме подружжя, можливо, ніколи не наважиться заговорити один з одним. І я не написав цю книгу для того, щоб чоловіча половина моїх читачів “ткнула носом” жіночу половину в “їх” розділи, а жіноча чоловічу в “їхні”. Кожен нехай прочитає “своє” і просто візьме до відома. Написане тут – це, здебільшого, привід для особистих роздумів про реальні труднощі того, що ми звично називаємо “шлюб”.
І ще. Будучи пастором церкви “Відродження” міста Родинське (Донецької області), я особливо хочу підкреслити, що пишу цю книгу передусім для нашої помісної церкви. Якщо ви тримаєте зараз цю книгу в руках і не є членом нашої церкви, то це означає, що вам дали її почитати. Тому, читайте її, будь ласка, як щось написане не вам особисто. І продовжуйте перебувати в тому, чому ви навчені у ваших помісних церквах. Вже саме по собі це повинно виключити будь-яку форму обурення зважаючи на незгоду з прочитаним. Правильно! Це ж не вам написано, так? Чого тоді обурюватися? Відклали вбік і всі діла! А кому написано, ті хай і читають!
А так я чекаю, що молодь ахне, люди похилого віку зітхнуть, а люди середнього віку видихнуть з полегшенням, скидаючи з себе вантаж безглуздостей і помилок. Благословіть мене у своєму серці і читайте!
Михайло Юнаковський, пастор