Розглянемо розповсюджену ситуацію, коли лише одна сторона хоче зберегти сім’ю, а друга – відверто йде на розрив. Все, про що йшлося вище, про недостатність терпіння і смирення, про неправильну ієрархію в сім’ї, стосується без сумніву і цих випадків. Далі я спробую відзначити лише те, які додаткові складнощі з’являються в цих випадках.
Мені здається, що частіше відбувається ситуація, коли чоловік йде на розлучення, а дружина намагається боротися за сім’ю. Можливо, я не правий, і просто така ситуація частіше складається в сім’ях парафіян, серед яких більшість жінки. Але все-таки гадаю, що в жінок (у тому числі й нецерковних) більшою мірою зберігається відчуття відповідальності за сім’ю через сильніше відчуття материнства та сильніше психологічне налаштування на турботу про інших членів сім’ї. Чоловік психологічно більше налаштований на зовнішній захист сім’ї й у сучасному суспільстві частіше втрачає відповідальність спочатку за внутрішній клімат у сім’ї, а потім і зовсім за сім’ю.
Серйозною причиною, чому саме чоловіки частіше покидають сім’ї, я вважаю жіночність чоловічої статі. Починаючи з післявоєнного часу, у нашому суспільстві відбулася серйозна зміна в устрої життя.
Величезна кількість чоловіків загинула у Другій світовій війні, на місце чоловіків на суто чоловічі професії ставали все більше жінки, цьому явно сприяла пропаганда рівних прав жінки та чоловіка. Такі чоловічі професії, як лікар, учитель, стали зараз майже цілком жіночими. Хлопчик, який із трьох років повинен виховуватися переважно чоловіком, отримує величезну дозу жіночого виховання, жіночого стилю поведінки та жіночого способу мислення. Тому виходить, що дівчата отримують природне для них жіноче виховання і більш-менш зберігають свою роль у сім’ї, а чоловіки мають істотне зрушення в бік жіночності. Таким чином, чоловіки, що покидають сім’ї, роблять це не тільки з власної ініціативи, це радше трагедія всього нашого суспільства, і в цьому винні всі.
Перше, що повинна зробити жінка, якщо хоче зберегти сім’ю – це чесно спробувати розібратися в собі. Серед нас існує певний стереотип про невинуватість жінок, і презумпція винуватості чоловіків. Через це дружині інколи важче усвідомити свою провину в ситуації, що створилася. Вище, коли йшлося про порушення правильної ієрархії в сім’ї, наводилися два приклади, коли відповідно до логіки жінка була права, а насправді – зовсім не права.
Так буває, наприклад, коли чоловік пиячить. Чоловік п’є, і через це сім’я розвалюється. Здавалося б, винен лише він. Але далеко не всі чоловіки відразу після розпису в РАЦСі стають алкоголіками. Щоб стати алкоголіком, повинно пройти достатньо часу, а найголовніше – повинні створитися сприятливі для цієї пристрасті обставини. Такими обставинами є, наприклад, постійне незадоволення дружини. Бо ми вже говорили, що дружина повинна надихати чоловіка. А якщо чоловіка постійно сварити? Певна річ, він тільки дратується. Тут знову виникає ситуація, як із дитиною. Чим частіше хлопця називають хуліганом, тим легше йому після цього стати таким. По-перше, він вже сам звикає до того, що він такий. А по-друге, так легше. Назвався хуліганом, і тебе ніхто ні про що не спитає. Батьки думали розтормошити хлопчину обзиваннями, щоб він довів, що не хуліган, а ефект – зворотній! Спершу йому під маскою хулігана просто легше, а згодом зовнішня маска стає внутрішнім характером.
Так само і з чоловіками. Сварять його, сварять, називають ледарем, неробою, дармоїдом, потім ще образять, сказавши, що він нічого не може довести до ладу, і думають, що після цього чоловік повинен виправлятися. Нічого подібного! Якраз навпаки. У більшості чоловіків і так слабо розвинені чоловічі риси, а їх остаточно вбивають. Що після цього залишається? Тільки одне: напитися і забутися.
Одна з найбільших помилок у сімейному житті полягає в тому, що ми думаємо, що можемо виправити іншого дорослого члена сім’ї. «Що мені з ним робити?» – от основне питання. Але таке питання доречне тільки при вихованні дитини. Мати з малолітнім сином щось ще може зробити, а з чоловіком нічого зробити не вдасться. Навіть із дорослим сином мало що можна зробити, особливо, якщо він вже увійшов у перехідний період. А чоловіка змінити ще важче. Нотації чоловікові не прочитаєш. Якщо стосунки зіпсовані, він слухати не буде, все його чоловіче самолюбство не дозволить йому цього.
Учити може той, хто старший. Чоловік може дружину учити, як голова сім’ї, а дружина – ні, вона може застосовувати тільки інші засоби впливу. Хоча бувають окремі випадки, коли дружина спонукає чоловіка виправитися. В одних знайомих чоловік перестав пити лише після того, як дружина сказала: «Або кидаєш пити, або розлучаємося». Але тут ситуація така, що чоловік це робить заради збереження сім’ї, а ми розглядаємо випадок, коли чоловік відверто йде на розрив.
Питання в цьому випадку треба ставити не так: «Що мені робити з ним?», а по-іншому: «Що мені робити із собою, щоби створити умови для збереження сім’ї?». Адже сім’ю іноді буває нелегко зберегти, навіть якщо обидва партнери намагаються це зробити. А якщо один хоче зберегти сім’ю, а інший – ні, то немає способу примусити цього іншого захотіти. Він – вільна людина.
Тому перше, що жінка повинна робити в даному випадку, це власне виправлення. Дружина має забрати всі перешкоди зі шляху чоловіка до виправлення. Але й це не гарантує збереження сім’ї. Тому друге, що повинна робити дружина, це – молитися за чоловіка. Бо тільки Бог може зачепити жорстоке людське серце. Можливо, що серце ставатиме м’якішим тільки після серйозних випробувань і скорботи. Мені пригадуються дві сім’ї, де мир було відновлено тільки після смертельної загрози життю чоловіка. Тільки сильна хвороба змогла так потрясти чоловіка, що він зрозумів, що для нього означає дружина, яка не залишила його в цю хвилину.
«Як потрібно молитися? Які молитви читати?» – такі питання дуже часто жінки ставлять священикові. Відповіді на ці питання дуже прості. Як потрібно молитися? Молися від щирого серця. Краще молитися постійно. Бог дивиться не на конкретні слова нашої молитви, а на нашу потребу, через яку ці молитви промовляються. Щодня крапелька за крапелькою, а в очах Божих це може буде вже справжній струмочок наших безперестанних молитов.
Останнє, що в цій ситуації мені хотілося б відзначити. У жінки може виникнути питання: «Що означає «забрати всі перешкоди для виправлення»? Що ж я тепер маю від чоловіка все терпіти? І знущання, у тому числі?»
На це питання чіткої відповіді дати не можна. Я б відповів так: жінка сама повинна вирішити, яка міра терпіння прийнятна. Для цього я б радив жінці поставити перед собою таке питання. «А якщо я б терпіла це не від чоловіка, а від сина, я б витерпіла?» Що жінка витерпить від свого дорослого сина, то вона повинна витерпіти і від свого чоловіка. Якщо син грубіянить матері, але вона відчуває, що сама винна в тому, що виховала його таким, то терпіти треба. Якщо син неприпустимо зухвало поводиться, але це не через помилки матері, тоді слід дивитися уважно і міркувати. Якщо терпіння і смирення матері діє на сина, як настанова на шлях істини, то знову треба терпіти. Якщо від цього син ще більше розперізується, то з таким сином можна й розстатися. Але в будь-якому випадку дружина повинна молитися Богові, щоб підказав їй вірний шлях. Всі ситуації не опишеш, тільки голос Божий у серці може вказати правильний шлях.