Дюк (тонкотіл) немейський

За екстравагантну зовнішність їх нерідко називають «мавпами у святковому вбранні», а за яскравістю фарб з ними можуть зрівнятися лише одиниці з нині існуючих приматів.

Головні «фірмові знаки» немейського дюка – темно-бордові гетри, що починаються над п’ятами і йдуть до самих колін, і золотисте обличчя, обрамлене густою світлою шерстю. Немов на противагу цьому буйству фарб, на руках мавпи «надягнуті» строгі білі рукавички, що надають їх володареві урочистий і офіційний вигляд. Завершують це строкате вбрання димчасто-блакитні повіки і довгий хвіст з білим трикутником біля основи.

Між самками і самцями немейських дюків майже немає візуальних відмінностей, за винятком білих плям внизу спини і більш пухнастих бакенбард у самців.

У середньому дорослий самець дюка зростає в довжину на шістдесят сантиметрів, при цьому його видатний хвіст перевищує довжину тіла майже в півтора рази. Важать дорослі дюки від восьми до одинадцяти кілограмів.

Ці мавпи – корінні жителі Південно-східної Азії, з найбільш численними популяціями в Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі та Китаї. Вони невибагливі і прекрасно пристосовуються до найрізноманітніших умов довкілля. Немейських дюків можна зустріти як у низинах біля підніжжя гір, так і на висоті більше двох тисяч метрів.

Немейські дюки ведуть денний спосіб життя і весь свій час проводять у середніх і верхніх ярусах вологого тропічного лісу. Як і всі мавпи, дюки – товариські та соціальні істоти.

Вони живуть групами по 5-15 тварин, що складаються з одного-двох самців, декількох самок та їх потомства. Тут усе підпорядковано строгій ієрархії, причому в самців і самок вона своя, але найвагоміший авторитет у групі все ж мають домінантні самці.

Пересуватися по заздалегідь прокладених маршрутах дюкам допомагають чіпкі кінцівки і довгий хвіст, яким вони балансують у повітрі. Під час великих переселень на чолі групи завжди йдуть дорослі самці, молодь прикриває тили, а самкам і дитинчатам відводиться безпечне місце в центрі колони.

Немейські дюки – справжні повітряні акробати, що надзвичайно рухливі і мають блискавичну реакцію. Дюків, що гуляють під кронами важко не помітити: шумною компанією вони буквально перелітають з гілки на гілку, демонструючи фантастичне почуття рівноваги.

Але варто дюкам відчути небезпеку, як вони в лічені секунди стрибають з місця на відстань більше шести метрів, приземляючись на дві ноги і не видаючи при цьому жодного звуку.