Як Братика Лиса знову пошили в дурні

Наступного дня хлопчик пані Саллі прийшов до дядечка Римуса, щоб дізнатися, чим закінчилася історія, в якій Братик Кролик зробив вправного верхового коня з Братика Лиса та потішив цим Пані Мідоуз із дочками. Але він побачив, що його друг у кепському гуморі.

– Я не розповідаю казок бешкетникам, – суворо відказав дядечко Римус.

– Але ж, дядечку Римусе, я не бешкетник, – сумно промовив хлопчик, опустивши очі.

– А хто ганяв курчат сьогодні вранці? А перед вечерею стріляв із рогатки? А хто нацькував собаку на моє поросятко? Хто розкидав моє начиння? А хто шпурляв на мою стріху каміння, яке мало не поцілило мені в голову?

– Дядечку Римусе, та я не збирався того робити. Я більше не буду. Чесно-чесно! Якщо хочете, я збігаю додому та принесу вам медяників.

– Бачити медяники набагато краще, ніж чути, як ти про них розповідаєш, – відповів дядечко, суворе обличчя якого трохи пом’якшало. У кутиках його рота прозирнула посмішка.

Хлоп’я стрімголов вибігло і вже за кілька хвилин повернулося із відстовбурченими кишенями, з яких стирчали медяники.

– Закладаюся, твоя матуся вирішить, що в сусідських щурів нічогенький апетит, коли прийде перелічувати медяники, – сказав дядечко Римус, недовірливо куштуючи на один зуб ласощі. – Ось ці, – продовжив він, розділяючи медяники на дві купки, – я з’їм зараз, а ці нехай зачекають до неділі. То де, ти кажеш… хрумі хрум! ми залишили минулого разу Братика Лиса та Братика Кролика?

– Кролик приїхав до Пані Мідоуз і припнув лиса до дерева, – з нетерпінням підказав маленький хлопчик, зручно вмощуючись поряд.

– Звичайно ж, так і було, – підтвердив дядечко Римус.

Кролик приїхав верхи на лисові та припнув його до дерева. Потім він сів поряд із дівчатами на ґанку та почав дуже поважно курити сигару, пускаючи вигадливі цівки диму. Вони погомоніли про те й про се, потім співали, грали на піаніно – дівчата грали, звісно, – аж поки не настав час кролику йти. Він попрощався із гостинними господинями, поважно пішов до Братика Лиса, сів верхи та поїхав. Лисові наче мову відібрало. Вони вже повернули за ріг, а він, як і до того, ані мур-мур. Одначе кролик розумів, що лис тримає каменюку за пазухою і треба пильнувати. Коли Братик Лис від’їхав аж геть далеченько від будинку Пані Мідоуз, його наче ґедзь покусав. Він гарчав, лаявся, дзиґою крутився на місці та стрибав, як очманілий.

– А навіщо він це робив, дядечку Римусе? – запитало хлоп’я.

– Для того, мій любий, щоб скинути зі спини Братика Кролика! Проте марно! Бо це наче воювати із власною тінню.

Щоразу, як він вигинав спину, кролик встромляв йому в боки свої шпори. Отак вони і стрибали – вгору-вниз, вгору-вниз. Побачивши, що нічого не вдіє, Братик Лис припав до землі, а тоді підстрибнув та-а-ак високо і так зненацька, що кролику аж подих забило!

Вони б і далі продовжували ці танці, якби лис не перекотився через себе. Це нарешті вибило кролика із сідла. Та коли Братик Лис ізнову звівся на лапи, Братик Кролик уже чкурнув геть, під зелені шати лісу, – тільки п’яти блиснули.

Братик Лис – чимдуж за ним! Він уже дихав йому в спину, коли кролик – скік! – і сховався в дуплі. А вхід у дупло був такий вузесенький, що Братик Лис не міг туди пропхатися. Він бачив кролика, одначе дістати – зась! Тоді він ліг поруч, аби трохи відпочити та обмізкувати становище.

Поки він отак відпочивав, повз нього пролетів Братик Канюк. Побачивши лиса, канюк схилив голову та промовив сам до себе:

– Отакої! Здається, Братик Лис врізав дуба.

– Я не помер, – огризнувся лис. – Я загнав Братика Кролика в це дупло і спіймаю його, навіть якщо мені доведеться чекати до нових віників.

Вони потеревенили ще трохи, коли Братика Лиса осяяла чудова думка:

– Чи не початуєш біля дупла, поки я збігаю по сокиру? Я миттю – тільки туди й назад.

– Згода. – І Братик Канюк зайняв місце біля дупла, а лис гайнув додому.

Тим часом Братик Кролик, який чудово чув цю розмову, підкрався ближче до краю дупла та гукнув:

– Братику Лисе! Аго-о-ов! Братику Лисе!

Але ж Братик Лис пішов геть, тож йому ніхто не відповів. Тоді кролик закричав, наче скажений:

– Отож ти не хочеш говорити зі мною? Гаразд, проте я знаю, що ти там. Шкода тільки, що зараз тут немає Братика Канюка.

Здивувався канюк та скрадливо промовив голосом Братика Лиса:

– А нащо тобі Братик Канюк?

– Та пусте! Просто тут сидить величенька вгодована білка. Якби канюк був поруч, то, певно, йому б закортіло нею поласувати.

– І як би Братик Канюк її дістав?

– То вже мій клопіт. З іншого боку дерева є невеличка дірка. І якби канюк став біля неї, то я б вигнав туди білку.

– То виганяй її, а я вже подбаю, щоб Братик Канюк її спіймав.

Братик Кролик здійняв страшенну колотнечу, наче ганявся за кимось.

– Ось я тобі! То ти та-а-ак! Ану геть! – Канюк поквапився до дірки з іншого боку дерева ловити білку, але спіймав тільки облизня… А кролик вискочив з дупла та й чкурнув додому, тільки шлях закурився.

Дядечко Римус неквапом узяв медяника, закинув голову, відкрив рота та кинув у нього ласощі, позираючи на схвильованого маленького хлопчика. Відтак він стулив повіки й почав жувати, мугикаючи якусь пісеньку.

Хлопчик зазбирався додому. Дядечко Римус ніжно поклав свою руку йому на плече і промовив так, наче утаємничував в якусь страшну справу:

– Мій хлопчику, на Різдво ти маєш відчинити двері, бо я прийду до пана Джона та пані Саллі з гостинцем. Тож коли я тебе тихесенько покличу, швидше відчиняй. Я влаштую для них сюрприз.


Відповіді на загадки:

  1. Треба намалювати яйце.
  2. Літера «к»