Як Братик Кролик ошукав Пані Корову

– Дядечку Римусе, а що сталося із Братиком Кроликом потім, ну, коли він обдурив Братика Канюка та виліз із дупла? – запитав малюк.

– Із Братиком Кроликом?

Братик Кролик пострибав прямісінько додому в найвеселішому гуморі. І стрибав так швидко, що скоро відчув, як йому слабнуть лапи і язик присихає до рота від спраги. Аж глип – на зеленому моріжку пасеться стара Пані Корова. «Не завадило б підкріпитися молочком, – подумав кролик. – Одначе корова не віддасть молока за «спасибі», бо якось уже відмовила, коли крільчиха хворіла і потребувала молока». Та й на це Братик Кролик знайшов раду:

– Здоровенькі були, Пані Корово, – чемненько привітався він, наче нічого й не було.

– Доброго здоров’я, Братику Кролику, – відповіла вона.

– Як ся маєш?

– Нічогенько. А ти як? – запитала Пані Корова.

– Та буває й краще: спину щось ломить, коли довго сиджу, – продовжив кролик бесіду.

– А як твоя родина? – поцікавилася корова, не припиняючи свого основного заняття – жування.

– Так собі. А як там Братик Бик?

– Та нівроку.

Тут кролик вирішив, що час уже переходити до справи.

– Ой, які ж гарні яблука на цьому дереві, Пані Корово, – вигукнув він, показуючи на дерево, рясно обліплене плодами. – Я б охоче скуштував кілька.

– Та як же ти їх дістанеш? – здивувалася корова.

– Якби твоя ласка, Пані Корово, і ти трохи струсонула дерево, то кілька яблучок і впали б додолу. Тобі ж це легко, – улесливо промовив кролик.

Потішена корова не хотіла розчаровувати Братика Кролика і погодилася допомогти. Вона підійшла до яблуні та буцнула її рогами – бемц!

Але ж яблука були зелені-зелені, як трава, тому жодне не впало додолу.

Пані Корова знову вдарила дерево – бемц! Дзуськи!

Відтак вона відійшла і втретє вдарила дерево – бемц! І знову – нічого!

Пані Корова відійшла ще далі, добряче розігналася та я-а-ак вдарить по дереву – бац! Один ріг так і застряг – ні туди ні сюди.

А Братик Кролик саме на це й розраховував!

– Допоможи мені, – застогнала корова.

– Щось я нездужаю, Пані Корово, – відповів кролик, – але я мерщій побіжу до Братика Бика й усе йому розповім.

І Братик Кролик побіг… Одначе не до бика, а навпрошки до себе додому. Спливло небагато часу, як він повернувся зі своєю дружиною та дитинчатами. І навіть наймолодше кроленя несло відерце. Родина Братика Кролика оточила Пані Корову та почали доїти. І старші доїли, і молодші доїли, і найменшеньке – аж поки не видоїли її геть-чисто. Тоді кролик сказав:

– Щасти тобі, Пані Корово. Я непокоївся, що тобі доведеться ночувати тут просто неба і тобі буде тяжко із повним вим’ям.

– А чому тяжко, дядечку Римусе? – запитав маленький хлопчик.

– А ось чому, любий. Як корову не видоїти, то її вим’я переповниться і через те їй буде боляче. Тож Братик Кролик допоміг їй: зібрав усю родину та видоїв Пані Корову.

Пані Корова так і залишилася стояти біля яблуні, силкуючись витягти свій ріг. Проте він так міцно застряг, що це їй вдалося лише наступного ранку. Й увесь цей час корова розмірковувала про те, як вчинив із нею Братик Кролик і що, певно, він повернеться вранці, й ось тут вона йому покаже, які в корови роги.

На світанку, попоївши зелененької травички, Пані Корова знову підійшла до дерева та встромила ріг назад у дірку. Але, певно, трохи захопилася сніданком на моріжку, бо не помітила, що Братик Кролик уже сидить на огорожі неподалік і спостерігає за нею.

А кролик промовив собі під носа:

– І що ж ти задумала? Ось ми зараз побачимо…

Він зіскочив з огорожі й – плиг-скік, скік-плиг до неї, наче тільки-но наспів.

– Доброго ранку, Пані Корово, – гукнув кролик. – Як ся маєш?

– Кепсько, Братику Кролику, дуже кепсько, – поскаржилася Корова. – Я промордувалася всеньку ніч, та дарма! Але якби ти взяв мене за хвоста та добряче потягнув, то разом ми, певно, змогли б висмикнути мій ріг з цього дерева.

Братик Кролик напровсяк залишився на поважній відстані…

– Та який же з мене помічник, Пані Корово? Поглянь лишень, я такий кволий, що й підірватися недовго. Краще вчинимо так: ти тягтимеш, а я мукатиму!

Не дослухавши «чудової» пропозиції, корова висмикнула ріг і з усіх ніг, чи то пак ратиць, ушкварила за кроликом, вуха якого зникли за поворотом. Відстань між ними дедалі зменшувалася, аж поки Братик Кролик не угледів кущ шипшини. І коли Пані Корова пробігала повз нього, то побачила лише великі, наче блискучі тарілки пані Саллі, очі.

– Привіт, Пані Корово! Куди це ти мчиш? – запитав кролик.

– Привіт і тобі, Братику Великі Очі, – відповіла вона. – А Братик Кролик часом не пробігав повз тебе?

– Якусь хвильку тому, і був страшенно втомлений.

Почувши це, Пані Корова чимдуж ушкварила по дорозі, наче за нею гналися собаки, а кролик виліз із куща та повалився на землю, регочучи та не маючи сил зупинитись. Ще б пак! Братик Лис гнався за ним, та не спіймав, Братик Канюк гнався, та не спіймав, Пані Корова гналася – і та його не спіймала. Ось як воно буває!..


Відповіді на загадки:

  1. «Сорока».
  2. Літера «о»