Поява Пана Черепахи

Маленький хлопчик пані Саллі знову з нетерпінням чекав наступної оповідки, тож дядечко Римус дбайливо поставив свою лопату на місце і почав розповідь.

Того самого дня, коли Пані Корова дурно ганялася, намагаючись спіймати Братика Кролика, той згадав, що збирався провідати Пані Мідоуз із дочками. Отож він гарненько вдягнувся, підкрутив вуса і пішов дорогою, мугикаючи собі під носа веселу пісеньку. Хто ж знав, що саме на цій дорозі йому трапиться Пан Черепаха?

– Дядечку Римусе, а чому Пан Черепаха, а не Братик?

– То все тому, що Черепаха був такий поважний та старий, що й сам забув, коли народився. Але годі про це!

Тук! Тук! – постукав по дахові черепашачого будиночка кролик, спинившись.

– Як це? Постукав по дахові будинку, дядечку Римусе? – перебив його маленький хлопчик.

– Так, сонечку, бо Пан Черепаха завжди носить свій будиночок на собі. Чи то дощить, чи сонечко сяє, тепло чи холодно, ти завжди можеш застати його вдома. Та слухай далі й не перебивай.

Отже, Братик Кролик постукав по дахові будиночка Пана Черепахи, і той, як я і казав, був удома. Кролик чемненько так відкахикався і сказав:

– Здоров був!

– І тобі доброго дня, – привітався у відповідь Пан Черепаха.

– Куди це ти прямуєш?

– Та куди очі поведуть!

Тоді Братик Кролик сказав, що збирався провідати Пані Мідоуз із дочками і вони могли б піти на гостину разом. Черепасі було байдуже, куди йти, і вони рушили. Дорогою вони багато теревенили, а коли підійшли до будинку, Пані Мідоуз із доньками привітно зустріли їх і запросили в дім.

Пан Черепаха мав нестандартні форми – був він плаский і доволі низенький, – тож йому було незручно в будь-якому кріслі. І поки всі метушилися навколо нього, намагаючись знайти найбільш підходяще місце, Братик Кролик підхопив його і поклав на поличку. Старий Пан Черепаха аж засяяв від задоволення.

Розмова, певна річ, зайшла про Братика Лиса, і Пані Мідоуз із дівчатами жваво обговорювали верхові якості лиса. І вони так голосно сміялися, аж шибки дзвеніли. Кролик слухав усе це, огорнутий димом своєї сигари, а потім відкашлявся і мовив:

– Шановне панство, я вирішив сьогодні не брати його з собою, бо вчора він пошкодив собі лапу. Та й узагалі часом думаю поміняти його на когось жвавішого.

А Пан Черепаха зауважив принагідно:

– Якщо продаватимеш його, то продавай комусь, хто живе подалі звідси і не чув про його вибрики. Приміром, коли позавчора Братик Лис проходив повз мене, знаєте, що він мені сказав?

– Що, що він сказав, Пане Черепахо? – аж підскочила від цікавості Пані Мідоуз. – Він вас якось скривдив?

– О ні, – відповів Пан Черепаха, – не скривдив… Він просто вигукнув: «Привіт, Смердючко!»

– Та ви що! Ви це чуєте, дівчата? – обурилася Пані Мідоуз. – Братик Лис обізвав Пана Черепаху Смердючкою.

Тут Пані Мідоуз із дівчатами почали обговорювати, як це лис посмів образити такого поважного добродія, як Пан Черепаха.

Але уяви собі, любий, що, поки вони отак язиком горох товкли, Братик Лис стояв біля задніх дверей і чув геть усе – усе до останнього слова. Рідко можна почути про себе таке, і лисові це ой як не сподобалося…

Братик Лис зненацька просунув голову в двері й промовив:

– Добрий вечір, шановні!

І з цими словами він кинувся на Братика Кролика. Одначе Пані Мідоуз із дівчатами здійняли страшенний ґвалт, а Пан Черепаха, не знаючи, куди подітися, почав бігати по полиці туди-сюди, туди-сюди, не втримався і – торох! – беркицьнувся прямісінько на Братика Лиса.

Той умить знепритомнів, а отямившись, побачив навколо розгардіяш – перекинутий горщик біля вогнища та потрощений стілець. Ані Братика Кролика, ані Пана Черепахи, ані Пані Мідоуз, ані навіть дівчат у хаті як і не було.

– А куди ж подівся кролик, дядечку Римусе? – нетерпляче запитав малюк по хвильці.

– Кролик… А Братик Кролик, дорогенький, стрибнув у димар, тому й горщик був перекинутий.

Пан Черепаха заліз під ліжко та зачаївся там, а Пані Мідоуз із дівчатами вискочили надвір. Братик Лис роззирнувся навсібіч, почухав забиту потилицю, але не побачив ані сліду кролика. Проте дим та попіл поволі здіймалися угору димарем, в якому принишк Братик Кролик.

– А-апчхи! – не втримався він.

– Ага! – схопився лис. – Ось ти де… Ну то я тебе викурю звідти, навіть якщо доведеться чекати цілий місяць. Цього разу ти не викрутишся.

Кролик наче води в рот набрав.

– То ти вилазиш чи ні? – вимогливо запитав Братик Лис.

Братик Кролик ізнову ні пари з уст. Тоді лис вийшов надвір назбирати дров, а коли повернувся, то почув, як кролик у димарі пирхає зо сміху.

– Чого ти там смієшся? – невдоволено спитав Братик Лис.

– А ось і не скажу!

– Краще б тобі відповісти мені і не сперечатися, Братику Кролику.

– Гаразд, слухай. Я отутечки знайшов скриню із грошима, мабуть, хтось сховав її в димарі.

– Пхе, не мели дурниць! Я тобі не вірю.

– А ти подивись угору і побачиш, – запропонував кролик і, коли Братик Лис підвів погляд, сипонув йому в очі жменю попелу.

Лис прожогом вискочив із будинку, наче скажений, а кролик виліз із димаря, неквапно обтрусився та попрямував до дверей, побажавши панянкам доброго дня.

– Як це ти його відвадив, Братику Кролику? – запитала на порозі Пані Мідоуз.

– Хто? Я? Я пообіцяв, що намну йому боки, якщо він негайно не припинить цькувати таке поважне товариство.

– А що сталося із Паном Черепахою? – запитало хлоп’я.

– На сьогодні – досить! Час відпочивати, бо в тебе вже й так стуляються очі, хоч шпички вставляй.


Відповідь на загадку:

  1. Годинник