Цього вечора дядечко Римус латав свої чоботи, а маленький хлопчик пані Саллі впорядковував його молотки та цвяхи, одначе робив це та-а-ак повільно, що старому вже терпець уривався. Але нарешті всі справи було закінчено і запанував довгоочікуваний спокій. Хлопчик умостився на стільці, чекаючи продовження розповіді.
– Хто іншому яму копає, той в неї сам попадає – так і з Братиком Вовком, любий. Йому б своїми справами займатися, а він злигався із Братиком Лисом, і мало не щодня вони обмізковували, як спіймати кролика. Ось послухай, чим це скінчилося.
– Як же так, дядечку Римусе! – нетерпляче вигукнув хлопчик. – Я гадав, що вовк облишив ганятися за кроликом, бо з його першої витівки вийшов пшик.
– Ти краще мене слухай. Скоро час спати і матуся кликатиме тебе, а ти сидиш тут. Так і не почуєш продовження.
Побачивши серйозний вираз обличчя дядечка, хлопчик замовк й усім своїм виглядом показав, що уважно його слухає. Дядечко Римус трохи зачекав і, переконавшись, що малюк сидить сумирно, продовжив…
Братик Кролик повсякчас непокоївся за свою родину. Щойно він виходив з дому, як одразу ж з’являвся Братик Вовк і лякав його діточок.
Кролик побудував солом’яну хатинку, та її зруйнували.
Тоді він звів будиночок із соснових гілочок, та і його спіткала така сама доля.
Будиночок із кори теж простояв недовго.
І щоразу після втрати будинку Братику Кролику доводилось розпочинати все з самого початку.
«Годі вже з мене», – вирішив Братик Кролик і покликав будівельників, аби вони змурували йому справжнісінький будинок. Тільки після цього він зміг насолодитися тишею та спокоєм. Тепер він міг піти на всенький день до сусідів, а повернувшись, посидіти біля вогнища, мирно викурити люльку та погортати газету, як звичайний сім’янин. Він також потурбувався про те, щоб зробити льох, де б могли сховатися кроленята, якщо почують, що хтось іде, а також поставив вели-и-икий засув на двері.
Отож із часом Братик Кролик настільки впевнився у своїй безпеці, що в нього навіть мурашки більше не бігали по спині, коли він чув, як поблизу нишпорить вовк.
І ось одного разу кролик почув, як хтось, здіймаючи страшенний ґвалт, тупотить по дорозі. Не встиг він прислухатися, щоб впізнати бешкетника, як у двері вскочив захеканий і брудний Братик Вовк. Маленькі кроленята одразу ж пірнули в льох, наче їх вітром здуло.
– Братику Кролику, рятуй! – відсапуючись, благав вовцюга. – Ну будь ласочка! За мною женуться здоровезні люті собаки й ось-ось схоплять. Ти чуєш їх? Братику Кролику, врятуй мене! Хутчіш сховай мене там, де вони не зможуть мене дістати!
Вовк ще й договорити не встиг, а кролик уже зметикував, як помститися сіроманцю за його витівки. Він приязно посміхнувся і мовив:
– Залазь в оту велику скриню, Братику Вовче. Залазь і почувайся як вдома.
Вовк мигцем у скриню – стриб! А кролик скриню на засув – клац! Отутечки Братик Вовк і попався, наче сірко на ярмарку. А Братик Кролик підійшов до дзеркала, підморгнув сам собі, відтак усівся в крісло-гойдалку біля вогнища і дістав тютюнець.
Спливло чимало часу, перш ніж вовк озвався зі скрині:
– Чи собаки вже пішли, Братику Кролику?
– Тс-с-с, тихіше, – приклав кролик лапу до рота, – бо ще один поблизу нишпорить. – Із цими словами він пішов до кухні і поставив повний чайник на вогонь.
– Що ти там робиш, Братику Кролику? – запитав вовк.
– Та ось хочу пригостити тебе чаєм.
Тоді кролик узяв дриль і заходився свердлити маленькі дірочки в скрині, де сидів вовк.
– А тепер що ти робиш, Братику Кролику?
– Свердлю маленькі дірочки, щоб тобі було чим дихати.
Кролик підкинув у вогонь ще трохи дров.
– А що ти робиш тепер, Братику Кролику?
– Роздмухую полум’я, аби тобі було тепліше.
Тоді кролик пішов у льох та привів усіх своїх діточок.
– Що ти там знову робиш, Братику Кролику?
– Розповідаю діточкам, який ти чудовий друг.
Кроленята ж у цей час затуляли лапками роти, тихенько пирхаючи зо сміху. А Братик Кролик узяв чайник та почав лити окріп крізь дірочки в скрині.
– Я щось чую, Братику Кролику. Що воно таке?
– То вітер, Братику Вовче.
Вовку запекло від окропу.
– Щось мене наче кусає, Братику Кролику.
– То, мабуть, блохи.
– Щось вони, ой, дуже боляче кусають.
– А ти перевернися на інший бік, Братику Вовче, – запропонував кролик. – Ну то як?
– Все одно кусають.
– Потерпи трохи.
– Йой, та вони мене живцем з’їдять, Братику Кролику, – аж завив вовцюга і чимдуж рвонув зі скрині. Замок клацнув, скриня відчинилася, і вовк стрілою помчав до лісу.
Відтоді, любий, про Братика Вовка ніхто не чув. Чутка про цю пригоду швидко поширилася поміж сусідами, і вони з полегшенням повернулися до своїх буденних справ. Якщо ти колись опинишся поблизу будиночка Братика Кролика, то вже не побачиш Братика Вовка, що зачаївся біля задніх дверей, і все це тому, – дядечко Римус здійняв вгору вказівний палець, – що брехнею далеко не зайдеш.
Відповіді на загадки:
- Жодного, бо горіхи не ходять.
- П’ятнадцять