Наступного дня після розповіді про халепу, в яку вскочив Братик Вовк, маленький хлопчик знову прибіг до дядечка Римуса. На своє привітання він почув лише багатозначне:
– Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер! – І жодного пояснення, що ж саме сказав дядечко Римус.
Неможливо описати, що саме ці звуки нагадували: чи то дзюркіт води, яку наливають з великого графина, чи то хлюпання води об каміння в швидкоплинній річці. Ми можемо тільки уявити, на що це було схоже. Малюк навіть перепитав:
– Що ви сказали, дядечку Римусе?
– Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер! Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер!
– І що це означає?
– Так розмовляють черепахи, любий. Коли тобі виповниться стільки ж років, скільки мені зараз, і ти почуєш стільки, скільки чув я, то зможеш розмовляти із тваринами. Ось, приміром, у мене є один знайомий сірий щур, який мешкає неподалік. Час від часу, коли вже всі повкладаються спати, він приходить до мене, вмощується клубочком біля ніг, і ми з ним довгенько розбалакуємо. Слів, які він промовляє, не знайти в жодному словнику. Коли ти увірвався в хатину, я якраз згадував, що саме Пан Черепаха сказав Братикові Лису, коли той намагався його втопити.
– Що? – нетерпляче запитало хлоп’я.
– Та який же ти нетямущий: я щойно сказав тобі: «Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер!»
Пан Черепаха каменюкою пішов на дно ставка й звідти пробелькотів:
– Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер!»
І ці слова вихором бульбашок зринули на поверхню…
Братик Лис, бач, нічого не відповів, бо ні бельмеса не второпав. Одначе Братик Жаба, який сидів поблизу на березі, все почув та вигукнув:
– Джаг-ер-рум-кум-дум! Джаг-ер-рум-кум-дум!
– Ні-і-ді-іп! Ні-і-ді-іп! – і собі щось сказали інші жаби.
Тоді Братик Жаба крикнув:
– Вір-йо-о-му! Вір-йо-о-му!
І знову бульбашки зринули на поверхню – то Пан Черепаха говорив:
– Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер!
– Стри-бай! Стри-бай! – проспівали жаби.
– Там-ти-и-знай-де-еш-сво-ого-бра-а-та! Там-ти-и-знай-де-еш-сво-ого-бра-а-та! – додав Братик Жаба.
Братик Лис зирк у воду, а звідтіля на нього й справді витріщається ще один лис. Він простягнув лапу, аби привітатися, і тієї самої миті шубовснув у ставок, тільки бульки залишилися на поверхні: «Ай-дум-ур-кер-кум-мер-кер!»
– То що, Братик Лис утопився, дядечку Римусе? – засмутився хлопчик.
– Та не втопився він, сонечку, не переймайся, – відповів той, пригортаючи малого до себе. – Мокрісінький як хлющ він виліз на берег, але ще трішки, і Пан Черепаха затяг би його на самісіньке дно, а тоді лиш згадуй як звали.