Якось сиділи лис та кролик у Пані Мідоуз і плескали язиками про сусідів. Коли Братик Кролик глядь у вікно та й ну збиратися додому:
– Час мені вже прощатися, бо онде й хмари купчаться, ось-ось задощить!
Братик Лис теж підпрігся:
– Та й мені вже час іти, бо не хочу святковий одяг заросити та ноги промочити!
І хоч як вмовляли їх залишитися, кролик і лис потупцяли додому. Та недалечко й відійшли, як Братик Лис зненацька спинився:
– Поглянь сюди, Братику Кролику. Якщо мої очі не брешуть, тут сліди Братика Собаки, до того ж дуже свіжі!
– Пхе, та ці сліди підійдуть Братикові Собаці, як корові сідло. Тим паче я добре знаю їх власника, ми з ним на короткій нозі.
– Хто ж це, Братику Кролику?
– Дикий Кіт.
– Чи він великий, Братику Кролику?
– Певно, з тебе завбільшки, – Братик Кролик поглядом зміряв лиса. – Хоча дивно бачити його сліди в наших місцях, адже мій дідусь багато разів товк і мотлошив його. Якщо хочеш розважитися, Братику Лисе, зараз саме слушний час – знайдемо Дикого Кота й добряче його віддухопелимо.
Почухав лис за вухом:
– Е-е-е, Братику Кролику, щось трішки лячно. Дуже вже ці сліди схожі на сліди Братика Собаки.
Кролик аж покотився зо сміху:
– Тьху, Братику Лисе! Хто б міг подумати, що ти такий страхопуд? Придивися до слідів, чи є там відбитки пазурів?
Братик Лис погодився, що пазурів немає.
– А якщо так, то що ж він тобі заподіє, Братику Лисе?
– Хе-хе, Братику Кролику, а зуби в нього є?
– Тьху, Братику Лисе! Хіба звір, що сметанку з блюдця лизькає, кусатиметься?
Отож вони вирушили слідом Дикого Кота, поки не наздогнали звіра. А тоді Братик Кролик гукає задерикувато:
– Гей ти! Що ти там робиш?
Звір мовчки обернувся.
Братик Кролик продовжує:
– Не треба дивитися спідлоба! Що ти там робиш, питаю?
Звір неквапливо почухав спину об дерево, ну просто як хатні котики об крісло, та анічичирк.
Та Братика Кролика вже не зупинити:
– Е-е, та це ж той самий нечема, якого мій дідусь товк і лупцював, шарпав і скуб, якщо він не хотів відповідати. Ось тут, поряд зі мною, дехто більший і сильніший від мого дідуся, він тебе змусить розв’язати язика, це вже я тобі обіцяю!
Звір до стовбура притулився, шерсть наїжачив, та мовчить, наче язика заціпило.
– Йди-но до нього, Братику Лисе, і відлупцюй добряче. Так мій дідусь робив. А якщо він спробує втекти, то я вже його спіймаю.
Лис наче ще сумнівався, та все-таки пішов. Дикий Кіт усе кружляє навколо дерева, чухається та мовчить. А кролик підбурює приятеля:
– Давай, Братику Лисе, підійди й відлупцюй цього халамидника, сміливіше! Намни йому боки, а якщо тікатиме, тут я його й спіймаю.
Лис наблизився до Дикого Кота. Той припинив чухатися, став на задні лапи, та все одно наче води в рот набрав. Кролик як загукає:
– Годі, годі тобі! Не треба лапки піднімати і благати, це ти мого діда міг так розжалобити, та нас не обдуриш! Нумо, Братику Лисе, покажи йому!
Посміливішав лис, коли почув, що звір начебто благає його відпустити. Підійшов до нього й уже заніс лапищу, аж Дикий Кіт випустив пазурі з волохатої лапи та як полосне лиса по рудій морді.
Братик Лис так злякався, що тієї ж миті показав, якого кольору в нього п’яти.
– Як це, дядечку Римусе?
– Дуже просто! Дременув Братик Лис чимдуж і чимдалі.
– А що ж зробив Братик Кролик? – трохи згодом спитав хлопчик.
– Ну, ти ж його знаєш. Він просто пішов геть, а на самоті добряче посміявся.
Відповідь на загадку:
- 4