Рекорд реабілітаційного центру
Тепер Вігамар сидів у камері з міцною решіткою, надійним замком і високочутливою сигналізацією, а його колишні бранці набиралися сил у реабілітаційному еко-парку.
– Нарешті ми можемо досхочу обливатися водою, – зі втіхою говорили слони, влаштовуючи один одному бризкотливий душ.
– Яке полегшення – відлежатися в прохолодній грязючці, – розкошували в тихій водоймі буйволи.
– Як добре вільно побігати! – розігнули спини леви.
– Це неймовірна насолода – знову жувати справжню травичку, – раділи зебри.
– Це незрівнянне задоволення – похрумкати свіжими соковитими листочками, – промовляли жирафи, тягнучись до зелених гілочок.
– І жолудями та горіхами, – додавав дикобраз.
– Це блаженство – знову бачити живі квіти, – казала співаючи ігуана.
Коаленятко теж тішилося можливістю лазити по деревах, збирати ягоди та чистити зубки прутиками. Щодня воно робило вправи, яких його навчив тато-бурий-ведмідь, щоб ставати все сильнішим і вправнішим.
– Неймовірно, як швидко це сіре ведмежатко опановує навички, необхідні йому для життя на волі, – дивувалися працівники реабілітаційного еко-парку.
– Здається, ніби воно виховувалося в лісі, а не утримувалося в клітці, – милувався евкаліптовим ведмежатком головний еколог.
– Такі успіхи варто вважати рекордом! – погодилися всі.
Вище неба
Коли вранці того дня, як коаленятко мали відправляти літаком у рідний евкаліптовий ліс, до воріт еко-парку прийшла мама-коала, усі працівники цього реабілітаційного центру неймовірно зраділи. А коли за нею вийшли і чотири бурі ведмеді, люди все зрозуміли, можливо, по-своєму, однак дали ведмедям можливість обнятися і поцілуватися на прощання.
– Стережіться тепер, щоб не втрапити в сіті до якогось іншого підступного вігамара, – мовила до коал своє напучувальне слово ігуана.
– Ні-ні, – жваво відгукнулося евкаліптове ведмежатко, – тепер ми будемо пильними та обережними і більше нізащо не дамося ув’язнити себе!
Мандрівка додому виявилася дуже комфортною. У вікно літака коаленятко та його мама бачили поля, степи, ліси, ріки, гори, моря, людські міста і села. Якби ж то тільки швидше летіти! Ці останні години розлуки з татком видавалися нестерпно довгими!
Літак піднявся понад хмарами, а коаленяткове серце полинуло вище неба, окрилене сподіваннями невдовзі розпочати нове вільне життя разом із татом і мамою у своїй рідній евкаліптовій домівці.
Нарешті літак почав знижуватися, майже попід самими крилами зашелестіли евкаліпти. Шасі літака торкнулося злітно-посадкової смуги, а коаленяткові мрії так і залишилися вище неба. Витаючи серед осяйного простору, одна за одною вони почали збуватися.
Мама-коала із синочком зайшли до свого евкаліптового гаю, відшукали геть зболеного в розлуці з ними татка і довго-довго тішилися зустрічі.
Потім вони усі втрьох гарно прибрали свій світлий і запашнй евкаліптовий будиночок і запросили на гостину друзів та сусідів. Веселе-веселе свято влаштувала родина коал.
Сіре ведмежатко надіслало в подарунок своїм названим бурим братикові і сестричці м’якенькі ковдрочки з евкаліпту, а гракові й горобчикові – гарні евкаліптові мисочки.
А ще коаленятко позувало екологам, що фотографували його для просвітницьких плакатів, в яких усіх людей закликали не відривати жодну живу істоту від її дому.
КІНЕЦЬ