Валабі Паррі або Кенгуру Паррі названий на честь британського дослідника сера Вільяма Паррі, який і відкрив цей вид у 1834 році. Учений тримав кенгуру як домашню тварину і, за його словами, незвичайний вихованець поводився цілком пристойно і за звичками нагадував господарських собак.
У дикій природі валабі Паррі зустрічаються на північному сході Квінсленда і на півночі Нового Південного Уельсу. Тут їх досить багато.
На щастя, люди на цих кенгуру майже не полюють. Природних ворогів – собак дінго – тут теж не так вже і багато. Тому кенгуру почувають себе чудово і, незважаючи на невеликий ареал, зникнення їм не загрожує.
Цікаво, що кенгуру Паррі – єдині з усіх видів, які люблять жити на порівняно великих висотах. Вони зустрічаються на висоті від 0 до 1,4 км. над рівнем моря. Проте найбільше цих тварин можна побачити серед дерев, що ростуть на схилах пагорбів.
Можливо, саме тому вони провадять денний спосіб життя, адже в тіні не так жарко, як на відкритій місцевості. Коли сонце занадто вже припікає, кмітливі кенгуру починають часто облизувати свої руки, щоб тримати температуру тіла під контролем. А ось взимку їм дуже добре, тому зустріти їх можна в будь-який час дня.
У валабі Паррі надзвичайно довгий і тонкий хвіст. Дуже часто його розміри перевищують навіть довжину тіла тварини. І це зрозуміло, адже на нерівній місцевості баланс тримати складніше, тому і основний балансир має бути більше. Розмір тіла разом з хвостом деяких дорослих самців цього виду перевищує 2,2 м.
Ще однією особливістю виду є білі смужки на обличчі, тоді як основна частина тіла вкрита світло-коричневою шерстю. Виключення складає лише самий кінчик хвоста, а також основи вух і лоба, які забарвлені в темніший колір.
У раціон кенгуру Паррі входять папороті, різні трави і трав’янисті рослини. Живуть вони великими стадами по 50-60 тварин, усередині яких створюються дрібніші групи по 10-15 валабі.
Самки народжують не більше одного дитинчати, яке важить лише 1 грам. Цей крихітка самостійно добирається до материнського соска і повисає на ньому.
Зазвичай перша поява кенгуру із сумки відбувається на 240 день після народження, а період лактації триває 450 днів. При цьому матуся ніколи не випроваджує своє дитинча, як це роблять самки інших видів кенгуру, а дозволяє йому користуватися теплим гніздечком стільки, скільки він сам побажає.
У місцях їх природного проживання ці кенгуру іноді потрапляють під колеса автомобілів. За словами очевидців, вони настільки нестримно вискакують на дорогу, що у водія немає жодних шансів уникнути зіткнення. Саме австралійські автомобілісти придумали спеціальний захист на бампер – кенгурятник, який широко використовується у всьому світі.