Одного дня собачка Соня вирішила спіймати Луну. Луна – це такий звір, чи птах, чи ще хто-небудь, з яким можна розмовляти, коли цілий день сидиш сама в квартирі.
Їй скажеш «Гав-гав!» – і вона тобі «Гав-гав!..»
Це – маленька Луна. А велика – та, що в лісі живе, – «Гав-гав-гав-гав!» відповідає.
Та Соня і не мріяла про велику. По-перше, квартира в них була маленька і хазяїн міг заборонити Соні тримати велику Луну. А по-друге, вона могла виявитися більшою від маленької Соні – і тоді вже не Соня спіймала б Луну, а Луна потягла б Соню до лісу.
Тож Соня на велику Луну не розраховувала, а розраховувала на маленьку – ту, що жила у дворі.
Тільки де саме у дворі жила ця Луна, Соня не знала. Іноді та відгукувалася з-попід арки, іноді – звідкілясь з-під сусіднього будинку. Та варто було Соні кинутися до неї, як та опинялася вже в іншому кінці двору. Соня – назад, а та на колишньому місці сидить.
«Дуже вже ця Луна хитрий та обережний звір, чи птах, чи ще хтось», – висолопивши язика, думала Соня.
Та одного дня, вийшовши у двір, Соня угледіла на тротуарі якийсь чорний люк.
– Як же я одразу не здогадалася! – зраділа вона і побігла додому по спеціально приготовлений для Луни мішок.
– Гей! – крикнула Соня, зазираючи в люк.
– Гей! – відгукнулася з темряви Луна.
– Що ти там робиш? – запитала Соня.
– Живу я тут! – відповіла Луна.
– Виходь! – крикнула Соня.
– Нащо? – нашорошилася Луна.
– Поговоримо! – схитрувала Соня.
– Нема часу! – грубо відповіла Луна. – І так без обіду сиджу!
«Ага! – подумала Соня. – На це я тебе й спіймаю».
– А ковбаски не хочеш? – запитала вона.
– Ну давай! – трохи подумавши, погодилася Луна.
– Там, у мішку лежить! – крикнула Соня і почала спускати мішок у люк.
Відчувши, що Луна попалася, Соня що було сили смикнула мотузок і, зашморгнувши мішок, потягла його вгору.
Луна виявилася на диво важкою.
Нарешті мішок вигулькнув з темряви. А за ним…
Соня побачила дві величезні лапи в брезентових рукавицях. Нажахана, вона кинула мотузок і пустилася навтьоки.
Озирнувшись уже біля під’їзду, вона побачила, що на краю люка сидить велика і чорна Луна з мішком на голові та свариться їй услід кулаком.
Та що це було – звір, чи птах, чи ще хтось, – Соня так і не второпала.