Одного разу, на самісінькому початку осені, ми з другом Славком виявили на горищі величезне осине гніздо. Нам було років по п’ять: ми ще не знали, чим оси від бджіл відрізняються.
І задумали ми з цього осиного гнізда дістати стільники з медом. Славко влітку був у селі і бачив, як на пасіці мед беруть. Ми спорудили з консервної банки «димовуху», з марлі та панам від сонця зробили маски, взяли залізний совочок і відерце та пішли мед добувати.
Спочатку треба було розвести вогонь і дим у «димовусі». Вогонь у нас добувався зі старих газет, а ось дим при додаванні зеленої трави виходив поганий – рідкий і не смердючий.
Тоді я приніс із дому зламаного целулоїдного клоуна, ми загорнули його в папір і пішли до гнізда ос. Дим вийшов таким густим і смердючим, що з вулиці нас помітив двірник і (на наше щастя) швидко побіг на горище, злякавшись пожежі.
Не встиг Славко і разу колупнути совочком осине гніздо, як оси буквально обліпили нас. Двірник швидко зрозумів, у чому справа, згріб нас в оберемок і виніс із горища. Нам добряче перепало від батьків і двірника, якого покусали оси. А нас, на диво, майже врятували маски та дим. Але все ж таки Славка оси вжалили кілька разів у руку, і вона сильно розпухла. Наступного дня Славко мені гордо сказав, що болячка на руці в нього тепер сто років не загоїться!
А осине гніздо двірник взимку виніс у двір і спалив…