Ураган

Коли я був малий, я не вмів читати. Але дуже любив, щоб мені на ніч читали усілякі цікаві книжки. Якось батьки почали читати мені товсту книжку «Чарівник Смарагдового міста» з красивими картинками.

Мене відразу дуже зацікавив ураган, який забрав Еллі разом із її будиночком до чарівної країни. Я довго розпитував тата про те, що таке ураган, чому він буває і чи може таке трапитися й у нас?

Тато розповів, що в нашій місцевості вітер не буває таким сильним, йому просто розігнатися ніде. Це мене заспокоїло, і я заснув.

Наступного дня вранці тато повів мене до дитячого садка. Коли ми вийшли з дому, мене одразу насторожив сильний вітер. Дорога до садочка проходила між двома високими будинками. У дворі цих будинків вітру не було зовсім. Зате як тільки ми пройшли вузький прохід між ними та вийшли на вулицю, на нас налетів такий порив вітру з дрібними сніговими шпичаками, що я відразу зрозумів – ось він, справжній ураган!

Я відчув, що мене зносить вітром, і міцно обхопив батька руками. «Тату! Це ураган!» – заволав я, стискаючи його щосили. «Ні, просто це сильний вітер!» – перекрикуючи шум стихії, відповів батько. «А… Ну, добре…» – із полегшенням сказав я, взяв батька за руку, і ми пішли далі.

У садку я хвилювався, що тато тепер подумає, ніби я боягуз – вітру злякався. Але вдома виявилося навпаки. Тато розповів усім, що був такий вітер, що його самого ледь не віднесло, але я повівся як справжній чоловік та не злякався!