У нас у дитячому садку був хлопчик Дімон. Його всі боялися, і ніхто його не любив. Він був високий, дуже худий, з великими, вічно в зеленці і вавках колінами (таким він мені запам’ятався).
А ще він дуже любив битися і всіх ображав. Хлопчиків і дівчаток – усіх! Він обирав собі жертву, доводив її до сліз, після чого об’єктом його знущань ставав хтось інший.
Одного разу він вибрав мене. Він штовхав мене, обзивався, забирав іграшки – загалом, робив усе, щоб моє життя було нестерпним. Я просив батьків не водити мене в дитячий садок, плакав. Дімон снився мені вночі в страшних снах.
Але якось одного разу, наприкінці весни, я дізнався (зовсім випадково) про страшну таємницю. Виявилося, що Дімон, злий і безстрашний Дімон, до смерті боїться дощових черв’яків. Ми з бабусею після дощу пішли в аптеку, а звідти виходив Дімон із мамою, і вона перенесла його на руках повз розпластаного на землі дохлого черв’яка! Дімон замружився й верещав від жаху!
Я хотів розповісти про це всім дітям і вже уявляв, як ми заженемо Дімона в куток ігрового майданчика і стоятимемо перед ним, тримаючи в руках черв’яків, а він буде кричати і плакати.
Але спочатку я розповів про свої плани бабусі. Вона порадила мені не «діставати» Дімона черв’яками, а просто, прийшовши в дитячий садок, подивитися на нього, як на людину, яка боїться звичайних дощових черв’яків. «Вже тільки те, що ти знаєш про його слабкості, робить тебе сильнішим», – сказала бабуся.
Наступного дня в дитячому садку до мене підбіг Дімон із явним бажанням познущатися з мене. А я подивився на нього і, сам собі дивуючись, подумав: «Як я міг його боятися? Ну хіба може бути кровожерливою, страшною і непереможною людина, яка боїться звичайного черв’яка?!»
І мабуть, щось таки змінилося в мені й у моєму погляді, бо Дімон подивився на мене, потім собі під ноги і мовчки пішов гратися в пісочницю.