Одного дня Іван Іванович вирішив зробити ремонт. (Ремонт – це коли стільці, шафи, дивани та інші речі перетягують з кімнати в передпокій, з передпокою – на кухню, потім – назад у передпокій, потім – знову в кімнату…
А тебе в цей час зачиняють у ванній, щоб не плуталася під ногами!)
Іван Іванович побілив стелю, пофарбував підвіконня та обклеїв кімнату новими салатовими шпалерами.
– Ось тепер інша річ, – сказав він, задоволено оглядаючи кімнату.
Та Соні кімната геть не сподобалася, особливо – шпалери.
Старі були значно краще. По-перше, на них були намальовані жовтенькі квіточки, які хоча й не пахли, але роздивлятися їх було дуже цікаво. По-друге, у кількох місцях шпалери були порвані і з них стирчали клаптики, неначе зі стіни росли чиїсь вуха (Соня помалу тягнула їх, сподіваючись з часом витягнути звідти зайця чи ослика). І нарешті, у кутку темніла велика загадкова пляма, схожа на інопланетянина, з яким Соня іноді любила потеревенити.
Нічого такого – ні квітів, ні вух, ні плями – на нових шпалерах не було: суцільна салатова стіна, на якій і роздивлятися нічого!..
Півдня Соня тинялася кімнатою, поки їй не спала на думку чудова ідея. Вона хутенько дістала банку з-під апельсинового варення, в якій лежали кольорові олівці, і взялася до справи.
На одній стіні Соня намалювала велике-превелике море з хвилями і чайками, що літали високо – попід самою стелею.
З другої стіни вийшов луг, на якому росли квіти, літали метелики, сонечка та інші комахи.
З третього боку Соні закортіло намалювати дикий загадковий ліс… Але там уже стояла шафа.
А малювати на вікні було зовсім безглуздо: що ж це за дикий ліс, в якому видно магазин «Продукти», висять різнокольорові прапорці і який підмітає двірник Сєдов?!
Зітхнувши, Соня прибрала олівці.
Потім вона взяла подушку, сіла посеред кімнати й уявила, що вона сама-самісінька на березі незаселеного острова…
– Що це таке? – почула вона раптом знайомий голос – і розплющила очі.
Біля стіни стояв Іван Іванович і мацав пальцем хвилю.
– Це – море, – сказала Соня.
– Я тебе запитую, хто тобі дозволив псувати шпалери? – сердито запитав Іван Іванович. І, не чекаючи відповіді, відправив Соню в куток.
«Чому ж “псувати”?» – думала собачка Соня, милуючись малюнками.
Їй геть не подобалося стояти в кутку.
Та в цьому кутку стояти виявилося дуже цікаво: з одного боку виднівся край моря, а з іншого – гарний луг з квітами і метеликами…
«Все-таки не даремно я малювала!» – подумала вона.
За тиждень Іван Іванович знову обклеїв кімнату новими шпалерами. Такими ж чистими та нецікавими.
Але тепер Соня знала, що десь за ними гудуть бджоли та скрекочуть коники, співають птахи та шумить море.