Ця історія сталася зі мною, коли я ще до садочка ходив. У підготовчу групу.
Наприкінці зими садок закрили на карантин. Батькам дівати мене було нікуди, і вирушив я в село до бабусі. Там чомусь опинився мій двоюрідний брат Сергійко. Я не знаю, чому він не був у школі (він навчався в першому класі), але я був цьому дуже радий.
Цілий день ми сиділи на печі та грали в карти. Потім ще один день ми, теж на печі, розглядали величезну пачку журналів «Крокодил» двадцятирічної давнини.
А на третій день ми пішли кататися на санках. Щоби було веселіше, ми відв’язали собаку, і він тягав санчата. Потім ми повернулися, втомлені і щасливі, та побігли вечеряти. Вранці виявилося, що ми забули прив’язати собаку, і він усю ніч бігав по двору і розтягував сміття зі здоровезної корзини.
Бабуся вжахнулася, побачивши, на що перетворився її охайний дворик. Вона пішла в справах і суворо наказала нам все прибрати.
Прибирати було нецікаво. Але я придумав засипати все сміття снігом, неначе у дворі чисто і немає ніякого сміття! Присипати сміття снігом було весело! Ми кидали сніг руками, ногами, лопатами! І через годину у дворі було біло і красиво. Прийшла бабуся і, похваливши нас, запитала, чому кошик порожній. Ми збрехали, що винесли сміття на звалище. Бабуся була задоволена.
Але наступного дня, як на лихо, почалася відлига, навіть дощик замрячив. І все б нічого, та сніг розтав, а під ним справжній смітник. Ох, і перепало нам від бабусі! А після того як дощ скінчився, ми взули гумові чоботи і півдня виколупували сміття з розмоклого бруду…
