Коли я був маленьким, я дуже любив, коли мені читали книжки.
Якось бабуся принесла книжку про Карлсона, який живе на даху. Ми читали її щовечора, і вона дуже мені сподобалася. У мене з’явилася мрія – потоваришувати з Карлсоном і побувати в нього на даху.
Одного разу ми з татом пішли в гості до якогось його друга. Дорогою ми проходили через двір, утворений двома висотними будинками. В одного будинку над входом у під’їзд височіла невеличка вежа. У ній було одне маленьке віконце, раму якого хтось пофарбував яскраво-зеленою фарбою. Я запитав у тата, хто там живе.
Тато відповів, що гадки не має.
Я сказав, що, напевно, там Карлсон живе, і запропонував:
– Давай до нього в гості сходимо!.
А тато сказав, що туди можна потрапити, тільки якщо з Карлсоном познайомитися і він сам на своїй спині тебе до себе додому віднесе.
– А як з Карлсоном познайомитися? – запитав я.
– Не знаю… – чесно відповів тато.
– А давай ми купимо наукову книжку, в якій навчають, як Карлсонів приманювати! – запропонував я.
– Ми пошукаємо таку книжку, – пообіцяв тато.
Але такої книжки не знайшлося, і я сам вигадав методу.
На підвіконня я складав печиво і цукерки, які мені давали, і все чекав, що Карлсон зверне свою увагу на наше вікно. А потім я дістав слоїк варення і поставив його відкритим на вікно під відчиненою кватиркою – аби Карлсон знайшов її за запахом. Коли я через годину зайшов до кімнати, у слоїку і біля нього були оси і бджоли, а Карлсона не було…
Я засмутився, а бабуся пояснила, що Карлсон живе в Скандинавії – це далеко від нас, тільки літаком долетіти можна; але, коли я буду великим, зможу туди поїхати і з ним потоваришувати.
Тоді я твердо вирішив, що стану льотчиком!