У дитинстві багато найпростіших для дорослого речей (наприклад, як причепити зірку на новорічну ялинку) здаються майже неможливими. Але й навпаки: те, що багатьом дорослим здається складним, дитині уявляється цілком здійсненним.
От мені, наприклад, здавалося, що пошити штани і піджак – це просто, була би під рукою швацька машинка. Але ні моїй мамі, ані бабусі так, схоже, не здавалося. Та й швацької машинки в нас вдома не було.
А ще дорослі чомусь думають, що діти абсолютно не розуміються на моді. Був би одяг зручним і практичним, а інше неважливо (тобто важливо, якщо має бути парадний вихід усією сім’єю, а якщо до садка або у двір – можна не хвилюватися). А от я так не вважаю.
Якось принесла мені мама з магазину штани, а вони з широченними штанинами. Скільки я не говорив, що це некрасиво, – ніхто не слухав… Я ходив у них і до садка, і на вулицю та страждав. Особливо в садку. У дворі чомусь так одяг не обговорювали.
Якось ми з мамою були в гостях у сусідів, і там я знайшов справжню швацьку машинку. Я попросив сусідку показати, як вона працює. А коли всі пішли пити чай, швиденько прокрався до машинки, зняв штани і спритно прострочив штанини уздовж, щоб вони стали нормальними!
Потім я, ніби нічого не сталося, тихенько надів штани і пішов із мамою додому. Мою кравецьку роботу помітили і оцінили вже вдома. Мама сплеснула руками й вигукнула: «Який жах!» А тато сказав, що нитки потрібно було підбирати за кольором, а не строчити рожевим по коричневому.
Взагалі шви вийшли не такими вже й поганими, майже рівними.
Мама шви, на жаль, розпорола, але дірочки від строчки залишилися. До садка на мене цих штанів вже не надягали – тільки на прогулянки у дворі. А у дворі я ці дірочки всім показував і хвалився: «Сам строчив! Он як!»