Коли я був маленьким хлопчиком, то дуже любив смішити дорослих і однолітків, та й взагалі, привертати до себе увагу.
Якось одна мамина подруга повернулася з-за кордону, куди їздила у відрядження на якусь міжнародну виставку. Вона прийшла до нас у гості, ще тітоньки з дядечками поприходили, і вона розповідала, як там люди живуть.
Серед гостей того вечора була наша сусідка, з нею прийшов син – мій друг Андрійко. Спочатку ми з ним слухали, що розповідала мамина подруга, а потім нам стало нудно, і ми побігли до дитячої кімнати. Звідти я почув, як дорослі сміялися. Я підслухав, що мамина подруга була на виступі комедійних акторів. Один намалював собі на товстому животі пичку і нібито нею говорив і корчив гримаси. Було дуже смішно, розповідала мамина подруга, і це називалося в програмці словом «бурлеск».
Слово і номер мені дуже сподобалися: я дістав гуаш і попросив Андрія допомогти мені підготувати номер…
Коли дорослі пили чай, я урочисто ввійшов у вітальню з табуретом у руках. Заліз на табурет, повернувся спиною. Андрій почав вибивати дріб на бляшаному барабані, а коли барабан замовк, Андрій оголосив: «Бурлеск!», – я нагнувся і зняв штани… У мене на дупці були намальовані великі блакитні очі! Я став крутити дупкою і співати: «От улыбки станет всем светлей…»
Мама підхопилася з-за столу, віднесла мене до дитячої кімнати, нашльопала по «очам» і поставила в куток. Потім вона повернулася до вітальні, де істерично реготали дорослі.
З того факту, що дорослі реготали цілий вечір, поки не розійшлися по домівках, я зрозумів, що номер вдався. Незрозуміло тільки, чому мене покарали…