А тепер повернімося на жуйковоз «Карась», який стоїть на тому ж місці, біля Трикутних скель, де відбувся бій з піратами. Там капітан Медіан і робот Кібрик шукають безвісти зниклого юнгу Метелка. Адже вони не помітили, як Дмитрик перестрибнув на піратський корабель.
Спочатку вони гадали, що Дмитрик грається з ними в схованки. Вони обнишпорили весь жуйковоз, зазирнули навіть у двигун і у відро з манною кашею, але нікого не знайшли. Тоді капітан Медіан вирішив перехитрити Дмитрика. Він став посеред палуби і голосно гукнув:
– Гей, юнго, виходь, я тебе бачу!
Але Дмитрик не вийшов.
– Та куди ж він подівся?! – розгубився капітан.
– Напевно, впав у воду, – сумно промовив робот. – Напевно, він впав у воду та… та… та…
Якесь страшне слово застрягло в Кібрика в горлі. Медіан ляснув робота по спині, щоб йому було легше сказати.
– …та потонув, – договорив робот, знімаючи з голови безкозирку. З його зелених очей, наче сльози, закрапало мастило.
– Не плач! – сказав Медіан. – Я відмінний водолаз. Ми піднімемо юнгу з дна і повернемо до життя. Швидше допоможи мені вдягнутись!
Робот заходився надягати на капітана водолазне вбрання. Спершу він натягнув на нього до самого підборіддя гумовий комбінезон. Потім поклав йому на плечі важку мідну накидку, схожу на круглий широкий комір. Надів на голову шолом і міцно-міцно пригвинтив його болтами до мідного коміру. Але це ще не все!
Щоб вода не виштовхнула нашого водолаза, як корок, робот повісив йому на груди важкі свинцеві тарілки, а на ноги надів водолазні калоші з товстими свинцевими підошвами.
Насилу переставляючи ноги, водолаз Медіан спустився по мотузяній драбинці з корабля і зник під водою. За ним тягнувся довгий шланг, подібний до тих, з яких поливають газони. Таким шлангом водолазові подають повітря, щоб він міг дихати на глибині. А телефонний дріт поряд зі шлангом дозволяє йому розмовляти зі своїм кораблем.
Медіан спустився на дно і став роздивлятися крізь кругле віконце в шоломі. Він бачив сірі лоби каменів, зелені водорості. Повільно й поважно пропливли дві морські зірки. Промайнув жвавий морський коник, дуже схожий на шахового коня.
– То як, ти знайшов дядька Дмитрика? – пролунав у навушниках голос робота.
– Поки що не видно, – відповів Медіан. – Але я шукатиму.
Він ходив по дну навколо «Карася» й оглядав кожен камінь, кожну ямку в піску. Коли стемніло, ввімкнув ліхтар. На яскраве світло підпливали зацікавлені риби.
– Чи не бачили мого юнгу? – питав їх Медіан, але риби лупали очима й мовчали.
Настав ранок. Стомлений водолаз все ще шукав Дмитрика на дні моря. А юнга тим часом плив на плоту, що його побудував Дятел, і наминав Бабусині пончики з повидлом. Вітер весело напинав курточку-вітрило і пригнав Дмитриків пліт просто до жуйковоза. Уявляєте, як зрадів юнга Метелко, побачивши свій корабель!
А з «Карася» Дмитрика не помітили. Медіан щойно виліз із моря на палубу, і робот Кібрик допомагав йому зняти водолазний костюм. Дмитрик хотів гукнути: «Доброго ранку!» – але передумав. Він вирішив здивувати своїх друзів. По залізному ланцюгу від якоря він видерся на палубу і сховався за ящиками з мандариновою жуйкою.
– Клянуся геометрією, – говорив Кібрику Медіан, – я зробив усе, що міг! Я розділив морське дно на квадрати й обнишпорив кожен із них. Я ходив навколо «Карася» по колу. Але все марно – юнги ніде немає. Можна подумати, що він розчинився у воді, як цукор!
– Мій дядько не цукровий, – образився Кібрик.
– Це правда, – відповів Медіан. – Але куди ж він усе-та-ки подівся?
Робот сумно схилив голову. Вусики його антени повисли, наче гілки плакучої верби.
– Який хороший був дядько Дмитрик! – сказав він. – Який добрий! Обіцяв, що навчить мене малювати…
– А який допитливий! – зітхнув Медіан. – Хотів дізнатися, що таке геометрія, а я йому так і не пояснив…
– Ех! – додав капітан. – Якби тільки юнга знайшовся, я б дозволив йому рулити до самої Дивувандії!
– Ура-а! Я буду рульовим! – закричав Дмитрик і вискочив з укриття.
– Присягаю геометрією, це він! – вигукнув капітан Медіан і кинувся до Дмитрика. На радощах вони з Кібриком стискали його в обіймах, міцно плескали по спині й тягали за вуха. «Наче в день народження, – подумав Метелко, – тільки подарунків немає». Потім він ще трішки поміркував і вирішив, що зустріч з вірними друзями – найкращий подарунок.