(Друга вечірня билиця)
У місті Бамбаламську на вулиці Садовій жив чоловік на прізвище Сплюх. У його квартирі було три кімнати: спальня, позіхальня та дрімальня. Вікна всіх кімнат були щільно зачинені, й на них висіли чорні штори, аби з вулиці не влетів сонячний зайчик.
Ви вже, мабуть, зрозуміли, що понад усе на світі Сплюх любив спати? Він умів спати солодко-солодко й довго-довго. Інколи він усе ж просинався й казав собі так:
– Піду, напевно, прогуляюсь!
Або так:
– Чи не вирушити мені в мандри?
А відтак, натягнувши улюблений халат, переходив зі спальні до дрімальні чи навіть до далекої позіхальні. А там знову завалювався на м’який диван.
Інколи Садовою вулицею з веселим дзвоном пробігав розмальований ромашками зелений трамвай. Услід за ним завжди летіли бджоли, бо ромашки були мов живі. Ви вже знаєте, що трамвай цей не простий, а чарівний. Він приїздить до кожного іменинника й виконує будь-яке його бажання. І до Сплюха він теж приїхав. А Сплюх – ви не повірите! – спав навіть у день свого народження і не почув, що за дверима дзвонить Чарівний Трамвай. Тоді гість акуратно витер колеса об килимок і в’їхав до квартири крізь замкову шпарину (чарівникові це дуже просто!).
- Дінді-лінді, дін-ділень!
- Сором спати цілий день! –
почав дражнити він Сплюха. А потім розсердився й гукнув: «Ваш квиток!!!» Лише тоді Сплюх прокинувся.
Гість відкашлявся, взяв гармошку (може ви бачили таку між трамвайними вагонами) і заспівав приємним металевим голосом:
- Я Бажальний твій Трамвай –
- Все, що хочеш, побажай!
- Зажадай відро компоту
- Та живого бегемота –
- І одержиш, я кажу це
- Аж ніяк не жартома.
- Побажай пірнути з мосту,
- Шаблю гостру, або просто
- Я тебе аж три зупинки
- Згоден везти задарма!
Проте Сплюх мав лише одне-єдине бажання – поспати. Спати ж він міг і без Чарівного Трамвая. Тому він не знав, що сказати, позіхав, щось мимрив і нарешті вимовив:
– Бажаю, щоб усі бамбаламці були щасливі! Нехай сплять цілодобово й бачать приємні сни!
Не встиг він стулити рота, як усі мешканці міста міцно поснули. А Сплюх сказав трамваю «До побачення» і знову накрився ковдрою, втішений своїм гарним вчинком. Він так солодко засопів носом, що бджоли, які прилетіли за Чарівним Трамваєм, посідали на цей ніс, – адже вони завжди сідають на солодке!
– Ой, мамцю! – зойкнув ужалений Сплюх, який відразу прокинувся. Він розчинив вікна, позривав із них чорні штори і почав виганяти ними бджіл. А тоді побіг до телефону й подзвонив до швидкої допомоги:
– Рятуйте! Мені дуже боляче!! У мене пухне ніс!!!
Однак лікар і санітари спокійно спали в машині з червоним хрестом, і ніхто не вирушив рятувати Сплюха.
Бідолашний Сплюх кинувся до крана, аби змочити ніс холодною водою. «Кап-кап», – сказав кран і замовк, бо на водогінній станції, яка жене воду по трубах, усі працівники спали глибоким сном.
Як ви гадаєте, що вдіяв Сплюх? Так, він сів і заплакав! А потім помчав до аптеки, аби купити для розпухлого носа якісь ліки.
Він вибіг на вулицю і раптом побачив дим: це горів дах високого будинку. Біля будинку стояв червоний автомобіль, в якому дружно хропли вусаті пожежники в захисних шоломах.
– Що я наробив! – жахнувся Сплюх. – Треба негайно їх розбудити!
Він схопив вогнегасник, і шиплячий струмінь звідти бризнув Головному Пожежникові просто у вуса. Однак Головний Пожежник не прокинувся, а тільки почав пускати губами бульбашки. І Сплюх зрозумів, що гасити пожежу доведеться йому самому.
Він надів для хоробрості мідний шолом і, гублячи капці, поліз пожежною драбиною на палаючий дах. Йому було моторошно, але в будинку спали люди, і треба було негайно, поки не пізно, їх рятувати.
– У-у-у!.. – завив вогонь і простягнув до Сплюха свої люті язики.
– Ось я тебе! – вигукнув Сплюх, знімаючи довгий халат. Він став бити хижі язики халатом, поки не прибив їх усі. А потім затанцював з радощів просто на даху, забувши про вжалений ніс.
Тим часом з-за рогу виїхав Чарівний Трамвай. Він дуже нудьгував без своїх друзів-іменинників.
- Хто на даху? Сплюх чи ні?
- Може, сниться це мені?!.. –
здивувався він, поглянувши вгору.
– Слухай! – закричав йому Сплюх. – Я хочу поміняти своє бажання! Нехай бамбаламці сплять лише вночі, а діти – ще трохи по обіді! А я зовсім не спатиму, я хочу бути пожежником!
Не встиг він це вимовити, як опинився в пожежній машині. Тепер він був одягнений не в дірявий халат, а в гарну форму із широким шкіряним поясом.
– Ну й чудасія, пожежа сама вщухла! – сказав, прокинувшись, Головний Пожежник. Відтак він помацав свої мокрі вуса і здивувався ще більше.
А Сплюх мовчав, наче це його не стосується. Він сидів біля вікна пожежної машини і махав рукою до перехожих. І сонце весело сяяло на його мідному шоломі.