Дуже суворий штраф

На головному майдані Бамбаламська стоїть будівля пожежної команди з високою спостережною баштою – каланчею. Раніше нагорі вдень і вночі походжав Пожежник й уважно дивився: чи не загорілось бува десь? Та відколи з’явилися телефони, вусатий спостерігач на каланчі став не потрібен. Тепер, ледь запахне димом, бамбаламці телефонують за номером 01:

– Горить! Запишіть мерщій адресу!.. – І червона машина з хоробрими пожежниками мчить приборкувати вогонь.

Втім, старовинна каланча все одно потрібна – на ній встановлено головний годинник міста. Він помітний звідусіль і показує точний бамбаламський час. А ще з башти відкривається чудовий краєвид Бамбаламська та околиць. Щоправда, зараз нагору не пускають, бо іде ремонт.

Ось погляньте: баштовий кран почав піднімати на каланчу нові сталеві поручні. Завтра вранці прийде Зварювальник і приварить їх замість старих. Машиніст крана замилувався з кабіни своїм гарним зеленим містом і не помітив, що до поручнів причепилися пірати, які втекли від юнги Метелка.

Чому ж Дмитрик їх не наздогнав? Та тому, що почув наказ Автоінспектора:

– Водій машини з хоботом, негайно зупиніться!

Довелось натиснути на гальмо.

Четверо розбійників утекли. П’ятий, Дурношльоп, випав із совка і теж дременув.

Автоінспектор зліз із мотоцикла і промовив:

– Добридень! Чому порушуєте? Ви їхали на червоне світло, перевищували дозволену швидкість та везли пасажира, не пристебнутого паском безпеки.

– Ой! – злякався Дмитрик.

– За все це, – сказав Автоінспектор, – з вас буде стягнуто два штрафи: Суворий і Дуже Суворий.

– Ой-ой-ой! – пролепетав Дмитрик.

– Я хотів подарувати вам шоколадний торт, а тепер не подарую. Це Суворий Штраф.

– Ще й який суворий! – прошепотів Дмитрик, ковтаючи слинки.

– А Дуже Суворий Штраф буде такий, – вів далі Автоінспектор. – Ви підете зараз до пожежників, візьмете в них папірець з олівцем і сім разів напишете ось такі вірші:

  • Навіть кішка та корова,
  • Пес і навіть муха
  • Чули ці чотири слова
  • Про безпеку руху:
  • ПОВАЖАЙМО КОЖЕН
  • ПРАВИЛА ДОРОЖНІ!

– Не треба цього штрафу! – благально промовив Дмитрик. – Краще не даруйте мені аж чотири шоколадні торти!

Однак Автоінспектор козирнув, сів на мотоцикла та поїхав. Отож Дмитрикові лишилося тільки йти по олівець та папір…

На майдані біля входу на каланчу стояла пожежна машина. Вона сяяла, як новенька іграшка, – навіть очам боляче було дивитися. За кермом сидів пожежник на прізвище Сплюх і мужньо дивився просто перед собою. Решта бійців пожежного загону тренувалися всередині будівлі: лазили в протигазах по канату та підтягалися на турніку.

– Дядечку, – спитав Дмитрик у Сплюха, – олівчика не дасте?

Сплюх, не повертаючи голови, дав Дмитрикові олівчик.

– А папірця ви, певно, не маєте? – з надією спитав Метелко.

– Маю, – відповів Сплюх. – Пожежник має все!

І дав йому папірець.

Дмитрик зітхнув, примостився на сходинці пожежної машини і почав виводити на папері друкованими літерами: НАВІТЬ КІШКА ТА КАРОВА…

Він вивів лише один рядок і вибився із сил. А написати треба було сім разів по шість рядків.

«Так я й до завтра не скінчу, – подумав Дмитрик. – А завтра, до речі, мій день народження. Отакий маю подаруночок…»

«Кап!» – це з правого ока Дмитрика викотилась сльозинка і впала на літеру А в слові КАРОВА.

Раптом щось задзвеніло, загуркотіло, й на площу в’їхав зелений трамвай. Над ним вилися бджоли, наче він був із цукру.

– 3-з-загадай з-заповітне баж-жання! – продзижчав хтось просто Дмитрикові у вухо. Це дзижчав Медичний Джміль, який прилетів із бджолами.

– Моє заповітне, моє найбільше бажання, – промовив юнга Метелко, – аби вірші, які дав Автоінспектор, самі написались на папері сім разів.

Не встиг він закрити рота, як бажання здійснилося: вірші написалися сім разів. А до слова КАРОВА підкотилася літера О, виштовхнула літеру А зі сльозинкою і стала на її місце.

  • Ти, на жаль, мій любий друже,
  • Знаєш грамоту не дуже.
  • Де ти бачив тих кАров?
  • Дін-ділень! Бувай здоров! –

дзвінко проспівав зелений трамвай і з гуркотом щез у провулку. Лише тоді Дмитрик допетрав, що це був Бажальний Трамвай.

– Ну от скажіть – хіба не прикро витратити одне-єдине бажання на штраф? Адже можна було замовити Трамваю все, що завгодно! Наприклад, пожежну машину – як у Сплюха. Або рожевий вертоліт. Або…

«Бам!.. Бам!.. Бам-балам!..» – закалатав на каланчі головний годинник міста. Сплюх миттю увімкнув радіоприймач.

– У Бамбаламську – двадцята година! – оголосив диктор. – Слухайте вечірню билицю Бабусі Грибусі…