Пам’ятаєте Дятла-теслю, який змайстрував Дмитрикові пліт? Так ось, телеграфістом у Бамбаламську працює його брат – теж, ясна річ, Дятел.
Коли прибігла Тягнучка, він саме вечеряв: довбав шмат дубової кори із солодкими комашками. Але телеграма – справа термінова. Дятел узяв аркушик паперу, який простягнула йому у віконце Тягнучка, і дзьобом почав рахувати слова:
ДЕРЕВО ДОБРИХ СПРАВ БАБУСІ ГРИБУСІ ДМИТРИК СТАВ КАРТИНКОЮ НА ВЕРБЛЮДІ ПРИЇЖДЖАЙ НЕГАЙНО ЦІЛУЮ ТВОЯ ОНУЧКА
Якщо розставити розділові знаки, то Онуччине повідомлення виглядало б так: «Дмитрик став картинкою на верблюді. Приїжджай негайно. Цілую, твоя Онучка». Але Тягнучка написала без крапок і ком, тому, отримавши телеграму, Бабуся прочитала її інакше:
ДМИТРИК СТАВ КАРТИНКОЮ. НА ВЕРБЛЮДІ ПРИЇЖДЖАЙ. НЕГАЙНО ЦІЛУЮ. ТВОЯ ОНУЧКА
– Дмитрик став картинкою! – вигукнула Бабуся так голосно, що з Дерева посипались шоколадні жолуді. – Став картинкою – значить, одужав і чудово виглядає. Я страшенно рада! Треба провідати його. Але чому це навіжене дівча хоче, щоб я приїхала на верблюді? І чому вона цілує мене негайно? Вітер у неї в голові!
За хвилину Дятел вручив Тягнучці у відповідь телеграму:
БАМБАЛАМСЬК ТЯГНУЧЦІ ДУЖЕ РАДА ЗА ДМИТРИКА КРПК ПРИЇДУ ВВЕЧЕРІ ПАРОВОЗИКОМ КРПК НА ВЕРБЛЮДІ БУДЕШ ЇЗДИТИ САМА КМ ЯКЩО ПОДОБАЄТЬСЯ КРПК ТВОЯ БАБУСЯ
– Нічого не розумію! – сказала Тягнучка Дятлові. – Нісенітниця якась! Чому це Бабуся рада за Дмитрика, якого перетворили на картинку?
Але Дятел замість відповіді повісив над віконцем табличку:
ПЕРЕПРОШУЮ – Я ЗАЙНЯТИЙ!
І знову став ласувати комашками.
– Гаразд, не заморочуйся, – сказала собі Тягнучка. – Бабуся все пояснить. Тільки б швидше приїхала!
Вона глянула на свій ручний годинник, піднесла його до вуха – стоїть.
Завела – стоїть. Потрусила – стоїть.
«Віднесу його тим часом до Годинникаря», – вирішила Тягнучка.
…Бамбаламський Годинникар працює в Годинному провулку неподалік головної площі. Весь провулок до самих дахів повниться звуками з його майстерні: «Бім-бом!.. Цок-цок!.. Ку-ку!..». І навіть «Кукуріку!», тому що в Дивувандії є годинники не лише з зозулею, але і з півнем. А біля входу в майстерню час від часу лунає голосне «Іго-го!» – це ірже кобила на ім’я Хвилинка, запряжена в старовинну карету. Уявляєте, який відбувається концерт?
Ви спитаєте: чому Годинникар їздить каретою, а не автомобілем? А тому, що лагодить багато старовинних годинників і полюбляє все старовинне. Цією каретою їздив ще його прадід, він теж був годинникарем і змайстрував на пожежній каланчі головний годинник міста.
– Ну й часи настали! – вигукнув Годинникар, щойно дівчинка переступила його поріг. – Ви читали сьогоднішню газету?
І він простягнув Тягнучці «Дивувандські новини». Ось що було там надруковано:
БИТВА В ЛІСІ
Минулої ночі біля станції Великий Каштан дівчинка Тягнучка напала на п’ятьох озброєних поліцейських ледарського короля й закидала їх брудним посудом. Усіх поліцейських у тяжкому стані доставлено до бамбаламської лікарні. Сорока-Білобока
– Ця Сорока все переплутала! – тупнула ногою Тягнучка. – Виходить, що розбійниця я, а не вони! До того ж, я була не сама…
Та Годинникар її не слухав.
– До чого дожили! – журився він уголос. – Дівчинка б’ється з поліцією! Скажіть самі, хіба це нормально? Ви повинні танцювати, малювати, вишивати…
– Танцювати я теж умію, – урвала його Тягнучка. – Ось дивіться!
Вона заспівала: «Парам-пам-пам», закрутилася, як дзиґа, а потім зробила сальто й пройшлася на руках.
– Ну й танці! – зітхнув Годинникар. – Давайте сюди ваш годинничок…
Він розібрав Тягнуччин годинник.
– Так я і знав. Від ваших бійок перекосився камінь. Його треба вирівняти.
– Хіба в годинниках є камені? – здивувалася Тягнучка.
– Авжеж! – сказав Годинникар і показав їй крихітний рубіновий камінець із вузькою, як волосинка, дірочкою посередині.
– У цю дірочку вставляється вісь годинникового коліщатка, щоб воно крутилося рівненько, не хиталось та не бовталось. Камені в годинниках – все одно що підшипники в машині… Втім, навіщо я вам це пояснюю? Адже ви – дівчинка. Вас повинні цікавити сукні, ляльки, зачіски…
– Ку-чері! – пронизливо прокричала механічна зозуля.
– Тільки-так! Тільки-так! – поважно погойдували маятниками старовинні годинники.
– Іго-го-о!.. – заіржала за дверима кобила Хвилинка. І раптом усе замовкло. У майстерні стало так тихо, що було чути, як за портретом прадіда плете павутину павучок.
Годинникар з подиву зронив пінцет і схопився на ноги.
– Дівчинко! – промовив він, дуже хвилюючись. – Вам не здається, що всі годинники… всі годинники… що всі годинники раптом…
– Зупинились, – підказала Тягнучка. – Це не здається, це так і є.
– І ви спокійно про це говорите?! – вигукнув Годинникар. – Та чи ви розумієте, які нещастя спіткають наше місто, якщо зупиниться час?! Почекайте на мене, я перевірю, чи працює годинник на каланчі…
Він схопив старовинний високий капелюх – циліндр – і підтюпцем побіг провулком на головну площу.
