в якому операція «Чарівне дзеркальце» триває. «Гей, Васько! Де ти?» Затемнення
– Ну гаразд, – сказав Кощій Валера. – Давай ближче до діла! Перш за все я мушу побалакати з Бабаєм. Потім він мусить погодити твоє перетворення з паном Мороком. І лише після цього будемо тебе оформляти в дракони. Я не знаю, який порядок, коли не вони пропонують, а ти сам… Здається, потрібна письмова заява, дві рекомендації представників вражої сили і, може, характеристика…
– Звідки? – спитав Вася. – Зі школи? Чи з ЖЕКу? Чи, може, з дитячої кімнати міліції?
– Не знаю! Не знаю! От поговорю з Бабаєм, про все дізнаюся, прийду і скажу. Побудь тут. Тільки пильнуй, щоб тебе ненароком наші однокласники не спопелили або не стовкли в ступі. Вони ж не в курсі. Так що краще на очі їм не потрапляй. Замкнися в мене в хаті й сиди. Наймогутніший і найнепереможніший! Ха!
– Добре, добре, – погодився Глечик.
Кощій Валера підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і провалився під землю.
Замикатися в хатинці Кощія Вася не став, хоч йому й кортіло подивитися, як живе його друг у Зландії.
Увагу Глечика привернули недобрі приглушені голоси, що лунали від печери «Тридцять три лиха». Він зрозумів, що то, мабуть, Змій Горинич та Баба Яга.
Сховавшись у траву, Глечик поповз до печери.
Він не помилився. Біля входу в печеру вовтузилися Баба Яга і Змій Горинич.
Намагаючись одчинити двері, вони відштовхували одне одного і лаялися.
– От я скажу, скажу Шефові! Пусти! – шипіла Баба Яга.
– Хочеш, щоб наймогутнішою, найнепереможнішою Баба була?! Та ніколи в світі! Не допущу! Ху! Пусти! – шипів Змій Горинич.
Змій все-таки був дужчий. Він одштовхнув нарешті Бабу Ягу і першим увірвався до печери. За ним ускочила й Баба Яга.
Вася завмер.
Повірили!
Велика все-таки сила – таємниця, яку ти ненароком (саме ненароком) підслухав чи почув. Коли тобі хтось щось каже – це одне. Ти можеш думати, що тобі навмисне розказують, хочуть обдурити. А коли ти сам ненароком почув – зовсім інше…
Здорово вийшло!
Глечик навіть не сподівався.
Минуло всього півхвилини, не більше. І раптом із печери «Тридцять три лиха» вискочив… Ігор Горенко. Не дорослий Змій Горинич із червоним носом, а четвертокласник Ігор, переляканий, розгублений, зі скуйовдженим чубчиком. Він отетеріло озирнувся, кинувся в кущі й зник.
А ще через півхвилини з печери вийшла Люська Бабенчук, заплакана і нещасна. У руках вона тримала дзеркальце. Вона теж із острахом озирнулася, кинула дзеркальце в траву, схопилася руками за щоки і зникла в кущах.
Глечик кинувся туди, де щойно стояла його однокласниця, знайшов у траві дзеркальце, схопив і швидко сховав у кишеню. І саме вчасно.
З-під землі вигулькнули Бабай і Кощій Валера.
Вася теж шмигнув у кущі: він не хотів, щоб його бачили неподалік від печери. І вони таки не помітили Глечика і швидко пішли до хатки Безсмертного.
За хвилину звідти залунав стривожений Кощіїв голос:
– Гей, Васько! Де ти? Агов!
Глечик устиг уже пробратися поза кущами ближче до хатки, вийшов і одгукнувся:
– Я тут!
– Що ти там робиш?
– А… а їжака хотів упіймати. Ми ж з тобою так і не знайшли.
– Ну, тепер їжак нам не потрібен. Тепер ми з тією Катериною Степанівною що хочеш зробимо… Іди подякуй Бабаю Бабайовичу! Він умовив пана Морока: тебе беруть із місячним іспитовим терміном.
Вася вже наблизився майже впритул до Кощія Валери, вже сунув руку в кишеню… Тепер тільки піднести дзеркальце до його очей, щоб він глянув і… Та раптом почувся голос пана Морока:
– Тривога! Тривога! Дзеркальце зникло. Піднімаюсь нагору. Затемнення!
Вася вихопив дзеркальце з кишені й кинувся до Кощія Валери:
– Воно в мене! Зазирни швидше! Я тебе прошу! Я тебе благаю! Валеро!
– Не дивись! Не дивись! – одчайдушно заверещав Бабай, кидаючись між друзями.
У цю мить з-під землі вигулькнув пан Морок у чорному оксамитовому плащі з каптуром.
– Не бійтесь! Не подивиться! – спокійно сказав пан Морок, змахнув руками, і вмить через усю галявину, через усю Зландію перекинулась чарівна чорна кошмарля і стало абсолютно темно. Як уночі під ковдрою.