І от знову Нуся в Країні Місячних Зайчиків.
Місячні зайчики обступили Сяйвика, вітають його з поверненням, розпитують, радісно галасують.
І Нусю всі вітають, дякують за мужність, за витримку, за те, що визволила Сяйвика.
Та враз Олелько вигукнув:
– Стривайте! Не можна гаяти часу. Треба, щоб Сяйвик негайно повернув Нусю в її вчорашній сон. Аби вона дізналася, що там сталося в того дідуся. Давай, Сяйвику!
– Ну що ж, хай засинає. – Я зараз принесу той сон, – сказав Сяйвик.
Нуся відчула, як очі її почали злипатися, п’янкий запах матіоли паморочив голову, присипляв… і…
І враз Нуся опинилася в тому ж лісі, що й учора. Перед нею стояв маленький заплаканий дідок у червоному крислатому капелюсі та білих шатах.
– Так от, слухай, – сказав він. – Я гном. Спиридон Спиридонович Красношапка. У мене є онук, гном-агроном Цибулька, дуже здібний хлопець, який намагається вилікувати цей ліс. А ліс хворий. Бо лісовик Трісь губить, нищить його. Лісовик зацікавлений, щоб у лісі було більше загиблих сухих дерев, бо ж він тріщить, ламаючи сухі гілки, і лякає цим усіх, хто заходить у його володіння. Лісовик Трісь вимагав від онука Цибульки, щоб той не заважав йому нищити ліс, а Цибулька не слухався. І от лісовик зачаклував його, перетворив на звичайнісіньку цибулину і віддав панові Мороку в Зландію. Тепер мій онук лежить десь серед інших цибулин в Баби Яги. І Баба Яга може будь-коли скришити його в борщ або в печеню, чи ще в якийсь наїдок. І пропаде, загине мій любий, дорогий онук Цибулька! – гном Спиридон Спиридонович Красношапка знову заплакав.
– Не плачте! – мовила Нуся. – Ви ж казали, що його можна врятувати. Скажіть лише як, і я все зроблю.
– Ех-хе-хе! – зітхнув гном. – Чи зможеш? А як зможеш, то чи захочеш?
– Ну я ж сказала! – образилася Нуся.
– Тоді слухай. Розчаклувати мого онука Цибульку можна тільки за допомогою квітки матіоли, нічної фіалки, та й то не простої, а тієї, що росте в Країні Місячних Зайчиків. Отже, тобі, по-перше, треба потрапити в Країну Місячних Зайчиків. По-друге, взявши там матіолу, пробратися в Зландію і там, доторкнувшись квіткою матіоли до цибулини, в яку перетворив мого онука лісовик, розчаклувати його. Але це ж так небезпечно! Там же в Страхолюндії стільки вражої сили – і Баба Яга, і Змій Горинич, і Кощій Безсмертний, і всякі інші. Не кажучи вже про пана Морока…
– Але ж Цибульку та вража сила може одразу знову зачаклувати, – сказала Нуся.
– Ні. Вдруге зачаклувати його вже не зможе ніхто. Розчаклованого зачаклувати неможливо. Такий казковий закон.
Нуся ще хотіла щось спитати, але не встигла. На цьому сон перервався і вона прокинулася.
– Ну що? – спитав Олелько.
Нуся розповіла свій сон, слово в слово переказавши все, що говорив гном Спиридон Спиридонович.
– Ну що ж, – мовив Сяйвик. – Першу умову ти виконала. Ти вже в Країні Місячних Зайчиків. І квітку матіоли, вважай, маєш. Тепер треба летіти в Зландію. Причому зараз же, уночі, поки вража сила спить.
– Спить, та не вся, – зауважив Олелько. – Пан Морок не спить. Для нього ніч – робочий час.
– Точно. Треба якось відвернути його увагу, – сказав Сяйвик.
– Правильно! – погодився Олелько. – Це можемо зробити ми, хтось із нас. Скориставшись із чаривізора лісовика Тріся. Ніхто не зможе затулити нам місяць.
– Точно! Здорово ти придумав. Цур полечу я! – вигукнув Сяйвик.
– І я! Це я придумав!
– І я! І я! І я!.. – залунало звідусіль.
– Ні! – рішуче сказав Олелько. – На проміння чаривізора перескочимо тільки Сяйвик і я. Всім ризикувати не можна. Якщо всіх кудись запроторять, хто ж тоді носитиме людям сни?
Місячні зайчики змушені були погодитися.