– Хе-хе-хе! Дівчинкою пахне! Дуже приємно! Люблю дівчаток на снідання, – засміялася Баба Яга. – Хе-хе-хе!.. Можна було б і зараз тебе на рогача та – шургиць! – у піч, підсмажити гарненько. Але ще ніч, до сніданку далеко. А я люблю свіженьке… Доведеться тобі в моїй ступі посидіти, поки я досипатиму…
Міцно зв’язавши Нусю, Баба вкинула її у величезну кам’яну ступу і накрила зверху кришкою. Потім полізла на піч і знову засвистіла носом.
«Ну от! – у відчаї подумала Нуся. – Попалася! Що ж тепер буде з Цибулькою?»
Вона спробувала підняти кришку ступи, але – де там! – то була така величезна кам’яна брила, що навіть зрушити її з місця було неможливо.
Нуся почала уявляти собі, як Баба Яга підхоплює її рогачем і шургицяє в піч, як полум’я з усіх боків обпікає її, і в неї справді запекло в грудях.
«Сама винна! Було б спритнішою бути, швидше вискакувати з хатки. А тепер ніхто вже мене не врятує. Нікому!»
І так їй стало прикро, так гірко, що сльози самі собою навернулися на очі. Все-таки вона була маленька дівчинка, а не Ілля Муромець чи Котигорошко.
І тут раптом Нуся почула, як хтось шкребеться нагорі, там, де кришка.
Дівчинка завмерла, затамувала подих.
Враз кам’яна брила хитнулася і зсунулася з місця. Не набагато, на якийсь міліметр, але зсунулася і продовжувала сунутися далі. От крізь шпарку вже видно жовте світло від полум’я, що в печі.
Нуся чекала мовчки, терпляче.
Шпарка все розширювалася й розширювалася. І от у ній з’явилася голова гнома Цибульки. Він приклав палець до губів (цить, мовляв), заліз у ступу і почав швидко розв’язувати дівчинку.
Радісна хвиля огорнула Нусю, сльози одразу висохли на її очах.
А кам’яна кришка все сунулася й сунулася.
Нуся не витримала й тихо спитала:
– А хто це відсуває кришку?
– Квітка Ломикамінь, – прошепотів Цибулька. – Я ж усе-таки гном-агроном, з усіма рослинами дружу. Без неї нам би важезну кам’яну брилу не зсунути.
Він закінчив розв’язувати Нусю. Кришка була вже відсунута настільки, що можна було пролізти.
– Давай швиденько! – прошепотів Цибулька.
Нуся вибралася зі ступи, скочила вниз, але не втрималася на ногах, поточилася й зачепила ненароком чавунець, що стояв на припічку. Чавунець гепнувся на підлогу.
Нуся завмерла. Ой! Зараз прокинеться Баба Яга і…
– Не бійся! Не прокинеться! – сказав Цибулька, що стояв у цю мить на краю ступи, тримаючи в руці червону квітку Ломикамінь. – Я їй про всяк випадок дурману під ніс підсунув.
Тільки тепер Нуся помітила, що під гачкуватим носом Баби Яги лежить жмут білих квітів.
– Але ризикувати не треба, – усміхнувся Цибулька. – Більше чавунці на підлогу не кидай.
– Не буду! – й собі винувато усміхнулася Нуся. Вони прожогом вискочили з хатки Баби Яги.
