Країна Місячних Зайчиків зустріла їх так, як зустрічають на землі космонавтів, що повертаються з далекої міжпланетної подорожі.
Місячні зайчики вишикували почесну варту. Тільки замість рушниці кожен «вартовий» тримав квітку нічної фіалки.
А зведений хор місячних зайчиків співав на все небо:
– Слава! Слава! Слава
- Дівчинці Ганнусі!
- Слава Нусі, слава,
- Слава і хвала
- За її хоробрість,
- За її діла!
- І Цибульці-гному,
- Гному-агроному,
- Слава і хвала!
- І сові і пугачу
- Слава і хвала –
- За хоробрість їхню,
- За добрі діла!
- Клята вража сила
- Врешті-решт безсила
- Проти сил добра.
- Добрим силам слава,
- Слава і – ура-а!..
Проспівавши це, місячні зайчики вибачилися, що сову й пугача славили без імен, позаяк імена їхні не ставали в поетичний розмір. Тобто Софія Павлівна ставала, а Ух Степанович аж ніяк. І, щоб не ображати Уха Степановича, вирішили не називати й Софію Павлівну.
Софія Павлівна та Ух Степанович анітрішечки не образилися.
А потім їх усіх повели до Палацу Несподіваних Радощів. І там оголосили:
– Рішенням Великої Місячної Ради дівчинка Ганнуся, тобто Нуся, стає Почесною Громадянкою Країни Місячних Зайчиків і її ім’я заноситься в Срібну Книгу Несподіваних Радощів.
– Ой, за що?.. – зашарілася Нуся.
– Як це – за що?! – вигукнув Цибулька. – Ти подарувала мені несподівану радість. Я не сподівався, що ти мене розчаклуєш, а ти взяла й розчаклувала.
– І мені ти подарувала несподівану радість, – сказав Сяйвик. – Я й не сподівався, що ти мене вирятуєш із Страхолюндії, а ти вирятувала.
– І нам із Софією ти подарувала несподівану радість, – сказав Ух Степанович. – Ми так заціпеніли, коли пан Морок сказав нам: «Замріть», – що думали – уже й не ворухнемось ніколи. Ати гукнула: «Одімріть!», – і ми ожили.
Що тут скажеш? Усе було саме так.
І в Палаці Несподіваних Радощів почалося свято.
Описувати свято – справа невдячна. Бо ніякі слова не можуть замінити отого святкового піднесення, коли все в тобі тремтить, дзвенить і підскакує. Коли ти смієшся і сам не знаєш чому… Бо ти не просто смієшся, а смієшся, танцюєш і співаєш водночас…
Ні, описувати свято не берусь. Скажу тільки, що, танцюючи, співаючи і сміючись, Нуся побачила раптом перед собою старенького гнома Спиридона Спиридоновича Красношапку. Він вдячно кивав Нусі й усміхався. З очей його струменіли сльози. Але то вже були сльози радості.
Звідки він тут узявся?
Хто його зна.
А звідки беруться чарівні сни?
Звідки беруться казкові несподіванки?
Звідки взагалі береться казка?
Ніхто точно не знає…