Нуся прокинулася і розплющила очі.
У вікно заглядало веселе ранкове сонце. У саду дзвінко гомоніло птаство. А на підвіконні сидів, усміхаючись, сонячний зайчик Терентій.
І Нусю враз охопило тремтливе щемке передчуття. Вона підхопилася з ліжка й кинулася до вікна. Мама вже поралася на городі. Тато цюкав молотком, щось майструючи. А їхній вухатий песик Дюк гасав по подвір’ю, полохаючи курей і червоного півня Ґалаґана…
І Нуся раптом подумала – як добре жити на світі, коли ти прокинулася ясного сонячного ранку і знаєш, що тебе чекає попереду довгий-довгий, з багатьма подіями день! І як добре, що є на світі сонячні та місячні зайчики! І що є такі гарні створіння, як гном-агроном Цибулька, який дбає про живу природу! І жучок-світлячок Богдан, який не дасть заблукати уночі в лісі. І лагідний вітер Вітя, що завжди виручить у скрутну хвилину. А головне, що, як співають місячні зайчики:
- Клята вража сила
- Врешті-решт безсила
- Проти сил добра.
- Добрим силам слава!
- Слава і – ура!
Нуся ще не знала, що цього дня робитиме, але твердо вирішила – сьогодні вона подарує комусь хоч маленьку, але несподівану радість. Обов’язково – несподівану!
І їй стало так гарно, так гарно – від самої лише цієї думки.
Адже дарувати комусь радість – це ж і самому радість! І, може, це найбільша радість на світі…
І якщо ти можеш подарувати комусь несподівану радість – даруй не вагаючись!..
КІНЕЦЬ