– Не пощастило мені з народженням. Бо народився я, голубе мій, у країні Забобонії. Мешканці її, забобонці, зранку завжди вставали тільки з правої ноги. Як хтось заґавиться і встане з лівої – цілий день дратується потім. Про нього так і казали: «Не з тієї ноги встав». Як хтось переходив вам дорогу з порожнім відром – невдача, як з повним – удача. Як розсипали сіль – буде сварка. Щоб уникнути цього, треба кинути правою рукою через ліве плече три пучки солі. Якщо ви щось забули і повернулися з порога назад, можете не йти – буде невдача. Але коли йти все-таки конче потрібно, то треба тричі перекрутитися на місці через ліве плече та ще й тричі сплюнути, знову ж таки через ліве плече. А як хтось ненароком розіб’є дзеркало, то зовсім біда, трагедія – сім років невдач… На кожному кроці були в тих забобонців якісь щасливі або лихі прикмети.
І от у такій країні народився я – чорний-чорнісінький кіт без жодної білої плямки. Ти собі уявляєш?!
Побачивши мене, всі або тікали, або кидали в мене щось важке, щоб прогнати. В усьому лихому, що робили інші, звинувачували мене.
Була в Забобонії котяча банда, яку очолювали три коти-хулігани – Брись, Гультяй і Фантомас. Брись був смугастий, Гультяй сірий, а Фантомас рудий.
Я з дитинства був добрий і лагідний котик. Але, коли підріс, Брись, Гультяй і Фантомас силою мобілізували мене в котячу банду. Вони вирішили використати мене у своїх злочинних задумах. Посилали, щоб я відволікав увагу господарів. І поки господарі ганялися за мною, котяча банда грабувала обійстя.
Я кілька разів тікав з банди, але Брись, Гультяй і Фантомас щоразу ловили мене, били, дряпали і примушували повертатися. Одне слово, юність моя котяча була нещаслива. Та от одного разу, коли після чергової втечі й «науки» я зализував рани біля димаря на даху, раптом з’явився метр Бридакус.
«Здрастуй, Чорлі!» – сказав він. Я здивовано глянув на нього: «Ви помилилися, пане. Я не Чорлі. Я Чарлі». Справді, коли я народився, бабуся Гортензія, в якої я спочатку жив, назвала мене Чарлі. Невдовзі бабуся померла, а ім’я лишилося.
«Ну, який же ти Чарлі? – усміхнувся Бридакус. – Ти Чорлі. Чорний, як сажа. І через те тобі так важко живеться в цій Забобонії. Хочеш жити краще?»
«Авжеж!» – сказав я.
«Тоді я забираю тебе до себе. Ти будеш мені допомагати. І я ніколи тебе не скривджу. Обіцяю тобі. Згоден?»
Він був дуже негарний, цей Бридакус. І мені стало жаль його через ту його потворність. Я погодився. Я ще не знав тоді, що він чаклун.
Ледве я встиг вимовити «Згоден», як щось блиснуло в мене перед очима і я опинився далеко за межами країни Забобонії, на безлюдному березі моря, у дзеркальному палаці метра Бридакуса. Дзеркала в палаці були криві і страшенно спотворювали все, що в них віддзеркалювалося. Тільки тут Бридакус відкрив мені свою таємницю, розказав, хто він такий. А він був сином чаклуна Потворибуса та відьми Поганели. Він народився таким бридким, що навіть тато Потворибус і мама Поганела не захотіли дивитися на нього і віддали його на виховання сліпим перевертням-кротам.
Він з дитинства ненавидів усе гарне, все красиве. І коли виріс і зробився чаклуном, почав мститися світові за свою потворність. Але для цього йому потрібен був помічник. Просто так, без всякої причини він нікого зачаклувати не може. Помічник повинен когось роздратувати, спровокувати на якесь недобре слово абощо. І тоді Бридакус «карає» винуватця. Довго помічники в нього не держалися. Не витримували, тікали. Бо дуже вже противно дивитися, що він виробляє. Надійшла й моя черга. І сьогодні я теж втік. І свою втечу хочу відзначити – допомогти тобі.
Правду сказати, метр Бридакус мене особисто ніколи не скривдив, не образив. Я навіть вдячний йому, бо він навчив мене трошечки чаклувати. Я тепер можу свідомо, коли захочу, приносити комусь удачу, а комусь невдачу. Але ви, люди, дивно ставитеся до невдач. Не розумієте, що невдачі бувають корисніші за удачі. Невдачі дають досвід, научають. Стривай, я тобі краще заспіваю.
- Як працьовиту маєш вдачу,
- Я принесу тобі удачу.
- А як ледача в тебе вдача,
- Невдачі будуть, небораче!
- Бо удача любить тих
- Наполегливих, «крутих»,
- Хто невдачі не лякається,
- Хто удачі домагається.
- І не лай ти даремно кота,
- Коли вдача в тебе не та.
- Коли вдача в тебе не та –
- То і доля твоя непроста.