Великий бенкет

Я прокинувся від того, що дуже боляче стукнувся об якийсь предмет. Розплющив очі й від переляку заплющив їх знову.

Я ширяв. Літав я. По маленькому спальному відсіку. Поруч, ще й досі не прокинувшись, літала Жигі-Жигі.

Переляк минув швидко: я зрозумів, що це невагомість.

Поки я звикав до нових відчуттів, оговталася від сну і Жигі-Жигі. Вона зіштовхнулася із чоботом дядечка Іго-го.

– А, – одразу ж заговорив капітан. – Не пристебнулися перед сном? Але ж це один із найважливіших пунктів інструкції!

– Якої ще інструкції? – спитала Жигі-Жигі.

– Та відомо якої. Космічної!

Дядько Іго-го відстебнув пасок, що надійно утримував капітана в ліжку під час сну, і додав:

– За невиконання інструкції – бенкет відміняється. Це таке покарання.

– Дядьку Іго-го! Капітане! – вигукнули ми із Жигі-Жигі в один голос. – Не треба покарання!

Капітан зміряв нас суворим поглядом.

– Гаразд. Першого разу прощаю. Щиро кажучи, я й сам страшенно зголоднів. Слухай мою команду!

– Слухаємо!

– Відловити всі тістечка!

У запалі перемовин ми і не помітили, що по всьому відсіку літають тістечка, які Жигі-Жигі, звичайно ж, нікуди не поклала і ні до чого не прикріпила.

– Слухаємо!

– Відстебнути одну банку солінь!

Капітан виявився більш завбачливим: його банки були зв’язані між собою невеличким ланцюжком і до того ж пристебнуті до підлоги спеціальним ремінцем на липучці.

– Слухаємо!

– До капітанської рубки кроком руш!

Ми із Жигі-Жигі перезирнулися: як це в невагомості можна крокувати? Капітан зніяковів, коли зрозумів безглуздість свого наказу.

– Полетіли, одним словом, – пробубнив він і почервонів по саме волосся.

У рубці ми одразу ж накинулися на тістечка.

– Даремно ви з тістечок почали, – сказав дядько Іго-го, жуючи і витираючи крем біля рота, – Спершу треба риби поїсти. Чи там першої страви.

– А де її взяти? – спитав я.

– У пайках передбачено.

За мить у руках дядька Іго-го з’явилися три тюбики з написом «Картопляне пюре з відбивними».

– От, – сказав він, – їжа справжнього космонавта. Видавлюється просто до рота, щоб потім не ганятися за їжею по всьому кораблю.

Ну, їсти з тюбиків для нас із Жигі-Жигі було вже звично. Адже ми вдома добре натренувались.

Коли «пюре з відбивними» закінчилося, дядько Іго-го сказав:

– А тепер десерт! Соління. Увага! Повністю відкривати банку не будемо. Зробимо в кришці дірочку. Туди вставимо трубочку. Вживати всередину через неї. Інакше розлетяться наші помідори.

Насправді дядько Іго-го зробив три дірочки. Кожному по одній. Їсти за допомогою трубочок було надзвичайно весело. Ми зіштовхувалися лобами і голосно сміялися.

– Оце так бенкет! – кричав капітан, протикаючи своєю трубочкою помідор.

– Бенкет! Бенкет! – галасувала Жигі-Жигі.

А я підскочив до ілюмінатора і побачив Землю.

– Земля! – закричав я.

– Ура! – закричала Жигі-Жигі.

– Даю по хвилині на перегляд, – сказав капітан.

Земля була блакитна і красива, але Києва на ній я розгледіти не зміг.