Щиро кажучи, я гадав, що в космонавти беруть тільки якихось богатирів. Адже не кожна людина витримає ті випробування і навантаження, що ними сповнений космос.
Але в нашому випадку все виявилося не зовсім так.
Дядько Іго-го зростом явно не вийшов і «височів» наді мною буквально на один нігтик.
– Щиро кажучи, – сказав я, коли ракета вийшла на орбіту, – я гадав, що в космонавти беруть…
– Богатирів, – закінчив за мене дядько Іго-го й усміхнувся. – Взагалі, так. Якщо країна, яка готує космонавта, має фінансові можливості. Ми ж іще не такі багаті, як того хотілося б. Тому з метою економії й обрали мене. Я займаю мало місця, важу набагато менше, ніж рослий чоловік. До того ж і їжі мені треба не так багато.
Дядько Іго-го задумливо почухав потилицю і додав:
– На будівельних матеріалах знову ж таки зекономили. Я вам обіцяв показати ракету? Так от, показувати там особливо нема чого. Капітанська рубка та спальний відсік.
– Небагато, – сказала Жигі-Жигі.
– Решта: мотори там, паливо, комп’ютери. Але для країни важливий не розмір космічного корабля, а обсяг нових знань, які ми отримаємо за його допомогою.
– І які ж знання ми маємо отримати? – поцікавився я.
– А хтозна. Певно, будь-які. У нас, розумієш, немає чіткого завдання. За винятком спостереження за пінгвіном. Ми в космосі новачки, нам би роззирнутися поки що.
Ми із Жигі-Жигі роззирнулися і побачили лише один ілюмінатор праворуч командирського крісла.
– Дивитися будемо по черзі, – заявив наш капітан. – Установимо графік. Графік такий: зараз даю по хвилині кожному. Першою дивиться Жигі-Жигі.
Жигі-Жигі підійшла до ілюмінатора, глянула…
– Тю, самі зірки.
– А на що ти ще чекала?
– Ну не знаю…
– Дай-но я гляну, – сказав я.
Дійсно, за бортом були видні самі зірки.
– Тю на тебе…
– Нічого, трохи пізніше розвернемося й побачимо Землю. А поки… Рядовий Жигі-Жигі!
– Я!
– Як самопочуття?
– У нормі!
– Добре.
Я трохи почекав заради годиться, але, нічого не дочекавшись, спитав:
– Дядьку Іго-го, а чому ви в мене про самопочуття не спитали?
– Тому що ми досліджуємо реакцію пінгвіна на космос. А ти людина.
– То що, у мене й про самопочуття не можна спитати? – образився я.
– Рядовий Овалов! – несподівано крикнула Жигі-Жигі.
– Я!
– Як самопочуття?
– У нормі!
– Ну от і добре, – потер руки дядько Іго-го. — Тепер годинку поспимо. Заразом побачите спальний відсік.
Ми встали з крісел і пішли за капітаном. Йти довелося недовго. Кроків зо два-три. Ракета справді була маленькою.
А спальний відсік узагалі вражав. Він більше нагадував комору із триярусним ліжком попід стіною.
Під найнижчим ліжком я побачив закриті трилітрові банки. З огірками. З помідорами. З жовтим перцем.
Помітивши мій здивований погляд, дядько Іго-го сказав:
– Контрабанда. Дуже люблю соління.
А Жигі-Жигі додала:
– А я теж контрабанду провезла!
І з-під її крил посипалися мамині тістечка.
– Ура! – закричав я.
А дядько Іго-го промовив:
– Гаразд. Зараз усім спати. Після сну влаштуємо маленький бенкет.
– Ура!
Тепер «ура» кричала і Жигі-Жигі.
Потім ми вмостилися в ліжках і поснули. На нижньому – дядько Іго-го, на середньому – я, на верхньому ж влаштувалася Жигі-Жигі.
