Уранці Саню розбудили захоплені крики Хахуні. Пусяченя копалося в піску, виколупуючи раковини річкових молюсків, і радісно горлало:
– Мухельки, мухельки! Ви мої подлухеньки!
– О, та ти складаєш вірші! – здивувалася Есмеральда.
– А що він сказав? – запитала Саня.
Іноді вона легко здогадувалася, що означають звуки, які видає малюк, але іноді геть нічого не могла зрозуміти.
– Він кричить: «Мушельки, мушельки, ви мої подруженьки»! – пояснив Мишель.
Пусяченя тим часом вирішило не зупинятися на досягнутому й слідом за поезією почало освоювати дизайн. Воно нанизало тонкі мушельки на прутик і гордо повісило прикрасу собі на шию. Хахуня торжествував! Він кумедно вистрибував по берегу, тішачись брязкотінням мушель, і зображував хитромудрі па лише йому відомого танцю.
Саня не витримала й розреготалася. Пусяченя зупинилося, пильно глянуло на неї й гаркнуло:
– Дулепа Ханя!
– А зараз що він має на увазі? – крізь сміх мовила пусяка.
– По-моєму, він хотів сказати, що в тебе немає почуття прекрасного, – завважила Есмеральда.
– Подумаєш, – ображено знизала плечима Саня й пішла до річки вмиватися.
– Стривай, – гукнула їй пацючка і раптом, ставши в позу вченого мужа, який виголошує доповідь на науковій конференції, прорекла: – Хочу звернути твою увагу на те, що дієслово «образитися» належить до зворотних, тобто таких, дія яких переходить на його носія.
Усі здивовано глянули на Есмеральду, безуспішно намагаючись збагнути сенс сказаного.
– Інакше кажучи, «образитися» – означає «образити себе»! – заявила пацючка.
Після сніданку проводирка маленького загону оголосила загальний збір. Коли всі посідали круж погаслого багаття, на якому варили ранкову кашу, Есмеральда розповіла підопічним план подальших дій. На її думку, їм слід іти вздовж берега Великої Ріки (русло якої тут повертало на захід), а по дорозі – збирати «поплавці» для рятувальних поясів на той випадок, якщо хтось звалиться у воду далеко від берега. А знайшовши мис – відправну точку форсування річки, вони мають збити з підручних матеріалів пліт або інший плавзасіб, на якому й переправляться на правий берег.
Вислухавши цей план, Саня засумувала: знову доведеться віддалятися від дому! А він зовсім близько! І мама з татом зараз, може, думають про неї і не знають, що вона поруч, варто лише перетнути Велику Ріку!
Але робити було нічого. Тут річка, на думку Есмеральди, була занадто широка. До того ж, як пояснювала пацючка, під час переправи їх неминуче буде зносити вниз за течією, тож навіть якби вдалося перепливти річку тут, відтак однаково довелося б підніматися вгору за течією по правому берегу. А переправившись вище Саниного будинку, мандрівники можуть висадитися на сушу майже поруч із ним. Іншої ради, ніж задовольнитися цим, у них не було.
Отже, зібравши пожитки, команда, очолювана досвідченою морячкою, вирушила в дорогу. На ходу Есмеральда пояснювала, як робити рятувальні пояси: легкі, «підвищеної плавучості» шматки деревини й стебла очерету зв’язуються між собою у вигляді пояса, який треба обмотати навколо живота, а тоді закріпити за допомогою двох мотузок, перекинутих через плечі. Це було зрозуміло і не викликало запитань. Приблизно так само, пояснювала пацючка, слід робити пліт: зв’язати кілька складених поруч гілок, щоб вийшло щось на кшталт настилу. Дерево легше від води, тому добре зроблений пліт без проблем доставить їх до протилежного берега. Ще їм, звісно ж, знадобляться весла, щоб гребти. Їх можна зробити з відповідних – широких – палиць. Таке пояснення теж усіх задовольнило. Залишалося знайти місце, де мандрівники розлучаться з лівим берегом, на якому їм довелося пережити стільки дивовижних пригод.
Іти довелося доволі довго, поки, нарешті, гострозора Есмеральда не помітила попереду смугу піску, що врізалася в русло.
– Якщо я не помиляюся, це мис або піщана коса. І те й інше непогано, – бадьоро повідомила пацючка.
Вони прискорили крок. Усім так не терпілося досягти місця переправи, що на обід навіть не варили юшку, а перекусили нашвидку й знову рушили вперед.
До вечора вони досягли піщаного мису, який виступав мало не до середини річки.
– Це, звісно, не кам’яний міст, – завважила Есмеральда, – але кращого місця нам, мабуть, не знайти.
Вона веліла малюкам готувати гарячу вечерю, а сама пішла до заростей очерету в бухті за мисом – перевірити, чи вдосталь там необхідного будівельного матеріалу.
Повернулася вона цілком задоволена результатами своїх досліджень:
– Тут досить і очерету, і сухих палиць. Ну а мотузка в мене завжди з собою. Гадаю, завтра не буде проблем із будівництвом плоту.
Після вечері всі довго не могли заснути, хоча Есмеральда й веліла лягти раніше і гарненько виспатися перед важким днем. Усі переверталися, намагаючись уявити події завтрашнього дня, й пацючці доводилося раз у раз гримати на особливо буйних членів команди.
Схопилися всі разом із сонцем. Щойно його перші промені зазолотили верхівки дерев, мандрівники були на ногах. Вони відразу ж розвели багаття, щоб зігрітися після нічної прохолоди, зварили кашу й заходилися швидко набивати животи.
– Та не давіться, їжте спокійно, – застерігала їх Есмеральда. – І наїдайтеся як слід. Нас чекає серйозна робота.
У тому, що вона має рацію, «підлеглі» сповна переконалися вже незабаром. Гризти очерет на шматки потрібної довжини, а тоді стягувати їх на мис виявилося доволі непростим заняттям.
А товсті палиці Саня й Мишель мусили носити удвох, та й то не завжди успішно. Іноді, кинувши чергову палицю на землю, вони намагалися котити її, відчуваючи, що нести такий тягар більше не можуть. Найлегшу роботу – збір дрібних паличок для рятувальних поясів – виконував Хахуня. Але малюк постійно відволікався, й Есмеральда, яка в’язала очерет, мусила його підганяти.
Коли пліт був готовий, вона прив’язала до крайніх очеретин петлі з линви.
– Запам’ятайте: будете сидіти на плоту й триматися за ці петлі. Якщо когось змиє – кличте на допомогу, але петлю з лап у жодному разі не випускайте! Саня й Хахуня сідають попереду і тримаються за петлі обома лапами. Маленькому Муху досить просто сидіти в когось на плечі (але не в Мишеля) або летіти над плотом (якщо йому взагалі треба перебиратися на той берег, у чому я, правду кажучи, не впевнена). Ми з Мишелем сидимо ззаду, просунувши в петлі задні лапи, а передніми гребемо. А тепер – усі за моїм прикладом надягаємо рятувальні пояси!
Поправивши й закріпивши на кожному пояси, Есмеральда поклала на середину плота казанки, мішок, торбинку й кілька палиць, які мали слугувати веслами.
– А навіщо так багато? – запитала Саня. – Нам же потрібно лише два весла. Чи ми з Хахунею теж будемо гребти?
– Ви будете триматися за пліт обома лапами й не розтискати їх ні на секунду, чи ти погано мене слухала? – сердито гримнула на неї Есмеральда. – А запасні весла потрібні на випадок, якщо хтось, – вона зиркнула на Мишеля, – упустить у воду основні.
Поки вона говорила, Хахуня заліз на середину плота, обережно потупав по ньому лапками й скорчив незадоволену міну:
– Хтлахно!
– Страшно – не страшно, а треба робити, малюку! – відповіла Есмеральда.
Вона на мить замислилася і продовжила:
– Одного разу великий Дарсифуцій зі своїм учнем пробиралися крізь густі колючі зарості. З одного боку чагарнику на них чатував голодний тигр, а з іншого була глибока прірва. Тоді мудрець сказав: «Хоч як, а ми маємо подолати цей шлях. У нас є вибір: або ми робимо це мовчки і з гідністю, або ми пхикаємо, втрачаємо гідність, та однак робимо це».
– До чого це ви? – запитала Саня.
– А до того, що ми мусимо переплисти цю річку, іншого виходу немає, тож краще зробити це з посмішкою, ніж із гримасою невдоволення.
Вона ласкаво подивилася на свою команду і раптом рішуче змінила тон:
– Отже, приготувалися! Беру на себе командування екіпажем плавального засобу! Саню й Хахуню, займайте свої місця. Мишелю, берися за пліт праворуч і за моєю командою починай зіштовхувати його на воду. Коли вода дійде тобі до коліна, стрибай на пліт і починай гребти. Ну, з Богом! Якщо пощастить, обідати будемо на правому березі, а вечеряти – в гостях у Сані! Віддати швартові!