Вони йшли приблизно за милю ліворуч від русла Великої Ріки. Щодня їм вдавалося долати близько півтори милі. Як пояснили Великі Ксени, йдучи на північ, вони рано чи пізно мають вийти на берег і досягти мису, а тоді залишиться лише знайти засіб для переправи. Що це буде – човен, колода чи просто якийсь корч – покаже час.
Доївши пироги, вони перейшли на підніжний корм: збирали гриби, ягоди й горіхи, шукали їстівні трави й коріння. Це рослинне меню урізноманітнив мед, який бджоли акуратно доставляли подорожнім щодня. Час від часу компаньйони знаходили джерело, вдосталь пили й наповнювали флягу. Привали влаштовували на сонячних галявинах, ночували в дуплах дерев. Перед сном Мишель розповідав Хахуні казки, які із задоволенням слухала вся компанія, навіть Маленький Мух сідав на плече Мишеля й застигав, злегка схиливши набік окату голову.
Іноді, уклавши спати Хахуню й Маленького Муха, пацючка, пусяка й мишеня спускалися вниз і виходили на відкритий простір, щоб полежати в траві й помилуватися зірками. Пацючка показувала різні сузір’я і вчила малюків орієнтуватися за нічними світилами:
– Ось це – Венера. Вона першою з’являється ввечері й останньою зникає з небосхилу вранці, тому її називають Ранкової зорею і Вечірньої зорею теж. Он – Великий Віз, а он – Малий. Остання зірочка в ручці «ковша» – Полярна зірка, за нею можна визначати напрям на північ. Ось це сузір’я у вигляді латинської літери – Кассіопея. А он той небесний красень – Оріон, у його «поясі» – три яскраві зірки, розташовані на одній прямій, а ще з двома віддаленими зірками вони утворюють «стрілку компаса». Узагалі ж, це сузір’я значно більше – воно включає аж одинадцять зірок.
Іноді вони виходили дивитися на зірки вранці, й Есмеральда пояснювала, як змінюється картина зоряного неба залежно від часу доби. Вона показувала Сані й Мишелеві сузір’я Лева і Великого Пса, скупчення Плеяд, окремі яскраві зірки і планети, такі як Юпітер, Сіріус і Альдебаран. Але найбільше малюків полонив Чумацький Шлях – смуга білого зоряного туману, що простягнулася від одного краю нічного неба до іншого.
Сані здавалося, що вона вже вся поринула в це нове життя, яке, розпочавшись так сумно – з туги за домом, перетворилося на захоплюючу подорож дивовижним світом, сповненим чарів і прекрасних таємниць.
Тим часом, у міру того як мандрівники просувалися на північ, ліс ставав усе менш густим, відтак змінився чагарником, і ось одного прекрасного ранку вони вийшли на широкий простір, за яким далеко попереду вгадувався пологий берег Великої Ріки. Зупинившись, вони втягнули носами повітря й остаточно переконалися в тому, що попереду – вода.
Вони так розхвилювалися, зробивши це відкриття, що мало не кинулися бігти до річки, не розбираючи дороги. Це було помилкою, оскільки долина вся була в дивних насипах і вибоїнах, тож Хахуня, який стрибав попереду, раптом провалився в доволі глибокий рівчак. Мишель мусив стрибати вниз, садити малюка собі на плечі, щоб той міг ухопитися за спущений хвіст Есмеральди й по ньому вибратися нагору.
Коли пусяченя вибралося, пацючка уважно оглянула місцевість і сказала:
– Який дивний рельєф! Долина немов порита вздовж і впоперек. Невже?.. Ні, не може бути! Щоб Дуже Дикий Кріт забрався так високо за течією? Хоча, з іншого боку, прорити такі глибокі тунелі, та ще й так багато, без сумніву, могла лише страшенно дика істота!
Шлях до берега розтягнувся на цілий день. Але до вечора подорожні, нарешті, ступили на м’який річковий пісок, і перед ними відкрилася широка водна гладь – русло Великої Ріки.
– Атож, – сказала Есмеральда, – тут не так широко, як нижче за течією, і все ж здолати таку водну перешкоду – справа неабияка. Де ж цей горезвісний мис? Якщо тебе зносило вниз і ти його не бачила, отже, він має бути вище від того місця, де розташований твій дім. Отже, нам доведеться йти далі вгору за течією.
Саня зітхнула й сіла на пісок. Вона жадібно вдивлялася вдалину і, нарешті, розгледіла на протилежному березі смужку очеретів. Це відкриття змусило її підстрибнути:
– Дивіться! Он за тими очеретами в річку вливається тонкий струмочок! Це по ньому я пускала кораблики! Там, угору по струмку – Тиха Долина, а в ній – мій дім!
Ця заява схвилювала всіх: невже вони наблизилися до кінця своєї подорожі? Зовсім скоро Саня мала возз’єднатися з рідними, та й подальша доля Хахуні, можливо, стане більш визначеною. І в які б мандри не збиралася відтак Есмеральда (та й Мишель теж), очевидно, деякий час вони проведуть в гостях у Сані.
Пусяка багато розповідала про Пусі-хол (а це був справжній будинок, зведений із маленьких колод, двоповерховий і з мезоніном), про те, який у ньому розпорядок дня, що прийнято їсти на сніданок, на обід і на вечерю, як там люблять гостей і застілля, рибну ловлю й садівництво. Часом, вкладаючись спати в черговому дуплі, мандрівники думали про те, як чудово було б виспатися в справжньому ліжку й отримати на сніданок гарячі булочки з корицею і вершковим маслом! І ось цей довгоочікуваний притулок так близько, що, якби не прибережні зарості на правому березі, він міг би опинитися в полі їхнього зору!
Саня довго не могла заснути цієї ночі. Вона раптом гостро відчула, як скучила за мамою й татом, яке щастя буде знову побачити їх, обняти, поговорити, розповісти про всі пережиті пригоди й побачити в їхніх очах подив і захоплення.
Уранці вона прокинулася в тому ж мрійливому настрої, але виявилося, що на подорожніх чекають зовсім інші турботи.
Перше, що побачила Саня спросоння, була Есмеральда, яка заклопотано походжала туди-сюди по березі. Пацючка зсунула на лоба чорну пов’язку і, походжаючи, щось бурмотіла собі під носа. Нарешті вона зупинилася й прорекла з виглядом ватажка, який прийняв остаточне рішення:
– Сьогодні ми маємо визначити, як добре кожен із вас уміє триматися на воді. Тим, хто не вміє плавати, я даватиму уроки. Переправлятися через річку з поганими плавцями дуже небезпечно. І я не ризикну приступити до переправи, доки не буду впевнена, що в моїй команді – лише підготовлені спортсмени.
Есмеральда критично оглянула своїх «підлеглих» і зітхнула:
– Певно ж, нам доведеться добряче попрацювати!
До іспитів приступили одразу після сніданку. З’ясувалося, що Мишель плаває й пірнає майже так само добре, як сама Есмеральда.
– Це вже непогано, – задоволено завважила пацючка. – А тепер ваша черга, – вона кивнула в бік Сані і Хахуні. – Покажіть, на що ви здатні.
Саня, як старша, підійшла до води першою. Та щойно вона увійшла в річку по пояс, як її рішучість мов рукою зняло.
– Не бійся, – підбадьорювала її Есмеральда, – пливи вздовж берега. У твоєму віці пусяки вже чудово тримаються на воді.
Саня невпевнено борсалася на мілині, але заходити у воду глибше, ніж по груди, не наважувалася. Що ж до Хахуні, то пусяченя навідріз відмовлялося заходити у воду глибше, ніж до колін.
– Ох, – зітхала Есмеральда, – малюку, зрозумій, що не можна навчитися плавати, стоячи у воді по кісточки. Ти маєш бути весь у воді, лише голова – над поверхнею.
Хахуня сердито морщив лоба, блискав оченятами й кричав:
– Мок’є! Хт’яхно! Не будю!
– Мокро, але не страшно, – застерігала його Есмеральда.
Але все, на що пусяченя погоджувалося, це увійти по коліна й присісти.
– От! Хахуня – у воді! Гойова – хвейху! – кричав він Есмеральді.
– Я бачу, що ти у воді, а голова зверху. Прекрасний спосіб намокнути. Але не навчитися плавати. Ти можеш обдурити так лише самого себе, малюку. Це, звісно, теж заняття, але, як на мене, безглузде.
– Ну і хай! – не здавалося пусяченя.
– Нічого не хай! – сердилася пацючка.
– Не хотю п’явати, хотю їхти! – кричав Хахуня.
– О горе! Знову їсти! – здійняла лапи до неба Есмеральда. – А ти чого стоїш? – кричала вона до Сані, яка аж заходилася сміхом. – Ти хіба навчилася плавати?
– Трішки, – відповідала пусяка. – Але ж він геть не вміє!
– Тобі що важливо: навчитися робити самій чи заспокоїти себе тим, що інші теж не вміють? Яка в цьому радість?
– Ніякої, – знизала плечима Саня.
– Тоді перестань дивитися на інших і займися ділом!
Вичерпавши можливості словесного навіювання, Есмеральда знайшла на березі товсту палицю й увійшла з нею у воду. Вона без зайвих слів узяла Хахуню за загривок і понесла на глибину. Пусяченя відчайдушно верещало, але пацючка не звертала на його крики уваги. Увійшовши в річку по пояс, вона поклала на воду палицю й, переконавшись в її плавучості, тицьнула її в лапи Хахуні:
– Передніми лапами тримайся за палицю, задніми бовтай! Пливи до мене!
Від страху Хахуня перестав кричати й щодуху запрацював задніми лапами, намагаючись дістатися до берега. Коли він майже доплив, Есмеральда знову підхопила його і разом із палицею віднесла на глибину. Вона проробляла цей фокус доти, доки не побачила, що Хахуня вже непогано освоївся у водній стихії. Відтак вона віднесла пусяченя на глибину й опустила у воду вже без палиці. Хахуня зойкнув і відчайдушно запрацював лапами.
– Ну ось, зовсім інша річ! – похвалила Есмеральда. – А тепер повторимо.
Пропливши в такий спосіб кілька разів, Хахуня перестав верещати й уже навіть не втікав від Есмеральди, коли вона підходила до нього, щоб знову віднести на глибину.
– Молодець! Ти заслужив ласощі! – вирішила нарешті пацючка й дозволила Хахуні вийти на берег.
Вона зайнялася приготуванням обіду, а навчання Сані доручила Мишелеві:
– Покажи їй усе, що сам умієш, а я потім подивлюся.
Саня вже доволі непогано трималася на воді й біля берега почувалася більш-менш упевнено. Але варто було відплисти далі, як її опановував страх і вона кидалася гребти до берега. Нарешті, Есмеральда і їй дозволила вийти з води і, помішуючи ложкою запашну юшку з коріння, заявила:
– Ти просто боягузка! Я ж бачу: ти прекрасно плаваєш! Чому ти так не впевнена в собі? Чого ти боїшся?
– Відомо чого – Річкового Чудовиська! – встряв у розмову Мишель.
– А хіба тут може бути Річкове Чудовисько? – здивувалася Саня. – Хіба воно не живе нижче за течією – там, де потопило нашу колоду і наше корито?
– Річкове Чудовисько живе в річці, – відповів Мишель. – А річка – скрізь. Отже, й воно живе скрізь. Воно – всюди місцевий мешканець!
Засміявшись, мишеня пірнуло й поплило під водою на глибину. Випірнувши за декілька метрів від берега, почало голосно плюскатися, плаваючи туди-сюди то на животі, то на спині, то боком, усіляко демонструючи свою зневагу до будь-якої небезпеки.
– Задавака цей Мишель! – спересердя сказала Саня.
– А ти самолюбива! – завважила Есмеральда. – Запам’ятай, що сказав великий Дарсифуцій! Велике самолюбство – як занадто довгий хвіст: на нього весь час хтось наступає. І найрозумніше – згорнути його калачиком.
– Але ж він справді задається! – не вгамовувалася Саня.
– Дитинко, – зітхнула Есмеральда, – замість того, щоб витрачати час на викриття чужих недоліків, використовуй його для викорінення власних. Це теж порада мудрого Дарсифуція.
Задоволена проведеною виховною роботою, пацючка повернулася до приготування обіду. Мишель тим часом відплив доволі далеко, де вода була добряче холодна. Він уже замерз, але з пустощів і впертості (а ще, може, хвастаючись) не поспішав повертатися. У результаті – його холодні лапки звела судома, і він почав захлинатися.
Маленький Мух, кружляючи над мишеням під час купання, одразу завважив, що другові загрожує небезпека. Він із жахом закружляв над ним, але відтак переконався, що так допомогти не зможе, й кинувся на берег. Там він із голосним дзижчанням почав літати навколо Есмеральди, а коли вона відмахнулася від нього – з розгону врізався їй у груди.
– Ти Маленький Мух чи Маленький Бух?! – розсердилася пацючка. – Мишелю, вгамуй свого вихованця!
Есмеральда роззирнулася в пошуках Мишеля, але побачила лише бульбашки й кола на воді. Не гаючи ні секунди, пацючка кинулася у воду. За кілька хвилин вона виволокла на берег напівживе мишеня й поклала його біля ніг Сані:
– Я переглянула свої погляди на проблему хвастощів. Мишель навчив тебе плавати, а тепер я доручаю тобі навчити його обережності.
Відтак вона нахилилася до Мишеля:
– Запам’ятай: усе, що вона тобі скаже, – це конструктивна критика. Сприймай її як керівництво до дії.
Після обіду заняття плаванням поновилися і тривали аж до вечері. Есмеральда постійно тримала в полі зору всіх плавців, а Маленький Мух контролював ситуацію з повітря. Нарешті пацючка скомандувала виходити на берег і сохнути, поки не сіло сонце.
– На сьогодні досить, – підсумувала вона. – Дякую всім, включаючи авіацію!
Усі посміхнулися, а Маленький Мух гордо сів на плече Мишеля й узявся чистити крильця.