Це справді була прикра новина. Адже без стрілки годі й думати полагодити годинник. А без годинника Алі нічого й мріяти про повернення додому. Всі зажурено мовчали. Та ось Аля підвела голову. В її очах засвітилася надія.
– А яка вона, ця хвилинна стрілка? – спитала дівчинка. Вона згадала дивний спис одного з гвардійців, що охороняли її в підземеллі.
– Це довга пласка залізяка, з одного кінця загострена. На другому кінці в неї дірочка, в яку просувається чотирикутна вісь, – пояснив Недождень.
– Здається, я пригадую, де бачила її! – і Аля розповіла про спис.
– Швидше туди! Це точно стрілка! – нетямився на радощах годинникар.
Вони вийшли з комірчини. Вже сходило сонце. Починався новий день.
Поминувши кілька кімнат, усі помітили, що в замку діється щось незвичайне. Назустріч їм бігли гвардійці. На превелике здивування, вони зовсім не звертали на Алю уваги. Навпаки, здавалося, що гвардійці самі від когось утікають. Вони на бігу скидали з себе обладунки і шпурляли зброю. Придворні, з перекошеними від жаху обличчями, тягли якісь вузли та валізи. Усі вони бігли із замку і зникали в кривих вуличках міста.
Дедалі більше дивуючись, Аля з друзями почала спускатися в підземелля. Тут вони наштовхнулися на ката. Він прожогом промчав повз них і зник за поворотом галереї.
А в підземеллі на них чекала ще дивовижніша картина! Все катове причандалля було поперевертане й розкидане, неначе тут промчався ураган. Двоє знайомих нам гвардійців спокійнісінько чатували біля в’язниці. А за ґратами з кутка в куток, наче розлючений тигр, бігав Перший Недорадник без голови! Час до часу він кидався на ґрати і тряс їх, ніби намагався зламати.
Аля з Недопопелюшкою вражено завмерли – оце несподіванка! Тим часом Недождень з радісними вигуками підбіг до одного з гвардійців і почав виривати в нього з рук списа. Вояк не сподівався такого наглого нападу і тому відчайдушно боронився. Його товариш кинувся йому на підмогу. Невідомо чим би все скінчилося, якби Аля не підбігла до них.
– Недобородо, Недовусе, це ж ми! Невже ви нас не впізнали?
Недовус одразу ж відпустив годинникаря.
Усе ще неприязно поглядаючи на майстра Недожденя, Недоборода, відсапуючись, пробурмотів:
– А чого він кидається на людей, наче тигр!
За хвилину все з’ясувалося. Тож коли Аля розповіла гвардійцям, навіщо їм знадобився цей дивний спис, Недоборода сам простяг його годинникареві:
– Візьми, друже! – сказав він і широко усміхнувся.
– Та й взагалі, – сказав Недовус, – я бачу, що настав час скидати з себе усе це старе залізяччя.
А Перший Недорадник оскаженіло стрясав в’язничні ґрати.