Веселкова Пані і пляшечка з чарівним туманом

На схилі дня Миколка побачив невідомий материк. Берег виглядав зовсім інакше, ніж це було на рідному острові. Перед очима хлопчика постала безрадісна картина: чорний пісок і скеляста стіна, за якою ховався краєвид. «Чи ж міг здолати її Пустельник?» – міркував він, намагаючись помітити бодай якусь щілину, через яку зміг би протиснутися всередину. Миколка пристав до берега і вирішив обійти зловісну фортецю довкола. За годину повернувся на те саме місце, з якого вийшов. Скелястий мур приховував у собі якусь таємницю, але яку саме? Чи є взагалі за цією стіною життя? Хлопчик вирішив обійти мур ще раз. Він рухався тепер неспішно, ковзаючи рукою по скелі, аж раптом намацав невеличку тріщину в мурі, крізь яку почув дивовижний аромат. Маленький мандрівник спробував роздивитися хоч щось, що крилося по той бік шпаринки. Таємничий острів потопав у веселковому тумані, від якого йшов неймовірний запах. Пахло свіжістю, квітами, лісом і водночас газованим оранжадом. Туман стелився над містечком, яке лежало в невеличкій долині, і спокійно плив собі над червоними дахами будинків. Чепурними вуличками неспішно походжали люди. У центрі острова виблискувало веселкове джерельце, з якого щохвилі хтось черпав воду і в спеціальному глечику ніс додому. «Як туди потрапити?» – Миколка замислився. Та не встиг він щось придумати, як відчув, що з невеличкої шпаринки в скелі просочується веселковий туман й легенько осідає на його тілі, ваблячи його до середини. Туман був таким ніжним, таким чарівним, що схвильований Миколка незчувся, як опинився по той бік скелястої стіни.

– Хто ти? – почув запитання, тільки-но його ноги торкнулися землі. Він обернувся. Неподалік джерельця стояла прекрасна Веселкова Пані, загорнута в прозору шаль. Видавалася вона дуже милою і спокійною.

– Мене звати Миколка. Я мешкаю на сусідньому острові. Хочу перепливти увесь Кораловий архіпелаг, щоб віднайти загублену Книгу Пустельника і доправити її мешканцям Останнього острова. На думку татка, вона їм дуже потрібна. Чи могли б Ви допомогти в цьому? Я нічого не знаю про ці краї, ні того, звідки розпочати пошуки, – ґречно попросив хлопчик.

– Я знаю, де захований скарб, який ти шукаєш. Однак роздобути його буде нелегко, – спокійно промовила прекрасна незнайомка.

– Але де ж він? – запитав нетерпляче маленький мандрівник. Відповідь Веселкової Пані переконала його в тому, що тато мав рацію.

– Він лежить на самісінькому дні цього джерела, – почув він у відповідь. – Багато років тому, коли Пустельник проповідував на острові своє вчення, з’явився дуже поганий чоловік, який заздрив Пустельникові, адже багато людей приходило, щоби послухати його мудрі розповіді. Якось він настільки розлютився, що жбурнув подарований уривок Книги у воду. Вже не одне століття він лежить на дні джерела, тому що ніхто з нас не вміє плавати. На жаль, наш острів, як ти помітив, повністю відрізаний від світу.

– Дозволите мені пірнути? – запитав Миколка.

Він дуже любив пірнати. Багато часу проводив у затоці, поглинутий цим заняттям. Мама частенько подовгу чекала на сина, поки він накупається і прийде додому попоїсти. Нині в нього не було ніякого страху перед стрибком у воду – лише радісне хвилювання, адже Книга Пустельника зовсім поруч.

Веселкова Пані, побачивши, що маленький мандрівник готовий пірнути, кивнула головою на знак згоди. Миколка відважно занурився в іскристу воду.

Джерело виявилося дуже глибоким і холодним. На дні було досить темно. Якоїсь миті хлопчикові забракло повітря, аж раптом він схопив руками невідомий предмет і підняв його на поверхню. Веселкова Пані заплескала в долоні.

Миколка тримав у руках сувій кори. «Отакої! – подумав він. – Та це ж кора з дерева жовтої мангоабрикоси». Вона була досить твердою і міцною. Хлопчик впізнав її, адже тато часто користувався нею, коли ремонтував дах. Він обережно розгорнув сувій. Всередині був текст, написаний рукою Пустельника. Чарівний туман у ту саму мить осів на аркуш зі словами: «ДІЛИСЯ ТИМ, ЩО МАЄШ».

Миколка подумав про маму, яка завжди пригощала сусідів пирогами, що пекла, і тата, який радо ділився пагінцями своїх незвичайних рослин. Зрозумів, що ділячись, батьки були по-справжньому щасливими, як і ті, кого вони обдаровували. Якоїсь миті він затужив за своїми рідними, але водночас подумав про людей з Останнього острова, і так йому стало їх шкода! Може, вони ніколи нічого ні від кого не отримували і ні з ким нічим не ділилися. Захотілося якнайскоріше вирушити в дорогу. Хлопчик подякував Веселковій Пані за допомогу, а вона подарувала йому на згадку пляшечку з пахучим веселковим туманом. Оповитий ніжною пеленою туману Миколка перенісся за скелястий мур. Там він поклав до свого рюкзака подарунок й уривок Книги, підкріпився хлібцем і поплив далі у своєму човнику.

* *

– Що було далі, мамо? – з цікавістю запитав Миколка.

– Завтра розповім тобі, куди помандрував хлопчик. А нині подумай, чим зможеш поділитися з Улянкою. Телефонувала тітонька – вони приїжджають до нас завтра на увесь день. На добраніч, синку! Спи солодко!