Королівська Канцелярія була геть завалена паперами. Стоси паперу стояли в дворі, тяглися попід стінами коридорів, громадилися в кабінетах. Видно було старіші купи – папір у них пожовк і припав пилом. А нові стоси біліли своєю новизною.
Аля на ходу зазирнула в декілька верхніх аркушів – вони були пописані зверху до низу.
Їх завели до великої кімнати.
За столом сидів поважний і незворушний Кріт. Це був Прокурорський Кріт – начальник Королівської Канцелярії.
Не відкладаючи справи в довгий ящик, він почав:
– На вас щойно надійшла ябеда!
– Ябеда? – перепитала Аля.
Тут-таки її хтось боляче штурхонув у спину. Аля озирнулася. Сякусь зробив великі очі і приклав до губів пальця.
– Ябеда, ябеда. Документ, – спокійно, дивлячись у стелю, мовив Кріт і повів далі: – Ябеда, що ви хотіли пропиляти в небі дірку, щоб у неї пролізли й напали на нас вороги!
Тимчасом Сякусь вийняв з кишені якісь папірці і, поклавши одного з них перед Кротом, сказав:
– Це брехня! Ось довідка, що вони не знають, де небо!
Але Кріт десь з-під столу вийняв іншого папірця, покрив ним Сякусєвого і так само безсторонньо мовив:
– Ось акт обшуку. У них знайшли пилку завдовжки десять метрів, якою вони хотіли пропиляти в небі дірку.
Сякусь вийняв ще папірця і «побив» ним папірець Крота.
– Ось посвідчення, що вони хотіли тією пилкою лише загострити олівець.
Все це нагадувало Алі гру в «дурня». Вона навіть забула, що їм з Сашком щось загрожує і з цікавістю стежила, хто ж кого пошиє в «дурні». А «гра» тим часом тривала.
На столі з’явився новий папірець, покладений Кротом.
– А ось свідчення очевидця, що вони тягли за собою в дірку Сякуся й Такуся – наших престолонаслідників.
Видно було, що Кроту байдужісінько, хто, для чого і куди тягнув тих престолонаслідників. Здавалося, він погодився б, аби їх зараз же потягли кудись разом із Сашком та Алею і дали йому, Прокурорському Кротові, спокій.
Сякусь тим часом витяг чергового папірця, щось швидко на ньому написав і поклав поверх уже величенької купки.
– Ось, – проказав він, – довідка з печаткою, що Сякусь і Такусь перебувають на волі, у Королівській Канцелярії, і розмовляють з Прокурорським Кротом. А ось і наказ про помилування, підписаний королевою Сяк-Такевою.
– Про чиє помилування? – так само незворушно спитав Кріт.
– Усіх, хто перебуває в цій кімнаті! – відказав Сякусь.
– І про моє теж? – спитав Кріт, так само втупившись у стелю.
– І про ваше теж! – ствердив Сякусь.
Кріт висунув шухляду, змів туди, наче крихти зі столу, папірці і сказав:
– Поздоровляю вас усіх. Справедливість восторжествувала. Ми всі вільні.