– Нічого, нічого! – раптом закричав Сякусь. – Я зараз, зараз напишу вам усі документи!
– А от і не напишеш! – сердито тупнув ногою Такусь.
– А напишу!
– Не напишеш!
– Напишу! Тебе питати не буду!
– А от і будеш!
– А от і не буду!
– Будеш!
Хрясь!!! – це Такусь штовхнув Сякуся просто в кущі. Трісь!!! – це Сякусь, падаючи, потяг за собою Такуся і вони покотилися по траві, викидаючи ноги в різні боки, наче величезний павук.
– Сякусь! Такусь! – кинулася до них Аля.
Разом із Сашком вони розтягли завзятих братів. Близнюки сердито сопіли й дивилися один на одного спідлоба.
Сякусь присів на траву і вийняв ручку.
– Ой! – у розпачі вигукнув він. – Поламалася! Чим же я тепер писатиму? У тебе є ручка? – спитав він Алю.
Аля заперечливо похитала головою.
– О, я маю олівець! – раптом озвався Такусь. – Але він поламаний.
– Нічого! – заспокоїв його Сашко. – У мене є ножик! – І він вийняв з кишені свою гордість – складаного ножика, татів дарунок.
– Ух ти! – захоплено вигукнули Сякусь із Такусем. Ножик був перламутровий.
– Дивися, дивися! – шепотіли вони. – І ножички є, і пилочка!
Та враз брати завмерли, дивлячись кудись повз Алю. Дівчинка озирнулася і встигла помітити, як за високим парканом зникла чиясь голова.
– Все! – вдарив себе кулаком по долоні Сякусь. – Засікли! Ну, тепер будете відписуватись! Ви вмієте відписуватись? – звернувся він до Алі з Сашком.
– Н-н-ні! – розгублено закрутили головами обоє. – Ми ж лише щойно… – Аля затнулася, – прибули до вашої країни!
– Такусю! – підскочив до брата Сякусь. – Давай за них відпишемося! Згода?
– Тоді нехай він, – Такусь показав на Сашка, – подарує мені ножика!
– Ех ти, дряпічка! – презирливо процідив крізь зуби Сякусь.
– Ти знову дражнишся! – не встиг Такусь договорити, як кущі затріщали і з них вискочило шість молодиків із замашними кийками в руках. За ними, відсапуючись, виліз товстелезний, наче барило, отаман, як подумки назвала його Аля.
– Ану! – відсапуючись на кожному слові, загорлав отаман, – Руки… вгору… ані… руш… здавайтесь… мовчати!
Аля не втрималася і пирснула – надто вже кумедно сопів цей товстун, наче чайник на плиті.
– Га? Що?! – люто ревнув отаман. – Хто тут насмілився сміятись? Кому тут до сміху?! Ану, заарештувати її! Перевірити документи! До Королівської Канцелярії! Всіх!
Він крутнувся на місці і пішов уперед. За ним повели Алю з Сашком. Аля озирнулася: Сякусь із Такусем, підстрибуючи, бігли слідом.
Королівська Канцелярія була недалечко, за рогом. Але Сякусь таки встиг шепнути Алі:
– Мовчіть, і все! Відповідатимемо ми з Такусем.
Дивні все-таки справи в цій країні.