Давним-давно Країна сяк-таків була дика і пустельна.
Сяк-таки жили на деревах і цілісінькими днями нічого не робили. Тому й жили сяк-так. Вночі серед листя їм було холодно. Вдень на них полювали дикі звірі. Але їм і на думку не спадало збудувати собі якесь житло.
– Ет, сяк-так перебудемо! – казали вони один одному.
Зрідка, коли їм ставало дуже нудно, вони воювали з якоськами та абияками. Власне, війною це назвати не можна було. Вони вилазили на гірку, з якої було видно країну якоськів, і дражнилися:
- Як якоськові якось
- мандрувати довелось,
- спакував він сто валіз,
- а в останню сам заліз.
Абиякам вони гукали:
- Абияки-забіяки,
- товстопузі задаваки!
А ті їм відповідали:
- Сяк-таки, сяк-таки –
- ліниві макаки!
- Між листям сидять,
- гусінь їдять!
Накричавшись донесхочу, сяк-таки вдоволено казали один одному:
– Ну от, сяк-так повоювали, можна й відпочити!
І знову залазили на дерева.
Якщо хтось насмілювався мандрувати через їхню країну, сяк-таки брали його в полон і змушували вигадувати нові дражнилки. Якщо дражнилки їм подобались, вони залишали мандрівника жити серед них. А як ні – віддавали його диким звірам.
Так було доти, доки одного дня перед ними зненацька не з’явився невеличкий чоловік у червоному ковпачку і величезних зелених черевиках…
(У цьому місці Пацюкової розповіді Аля тихенько скрикнула. Але одразу ж затулила собі рота обома руками і слухала далі, затамувавши подих.)
– І не набридло вам, наче грушам, висіти на цих деревах! – спитав чоловічок.
– А що? – здивувалися сяк-таки.
– А те, що я можу навчити вас, як утерти носа якоськам і абиякам.
– А що для цього треба робити?
– Робити – нічого, тільки слухати вашу королеву.
І сяк-таки погодились.
Так у країні з’явилася королева Сяк-Такева зі своїм графом О’Маном, з Байдужуном і байдиками.
Подейкували, що всі вони повтікали з сусідньої країни – Недоладії, коли недоладяни навчилися самі доробляти недороблені справи. Королева, що тоді звалася Недофрейліною, ні робити, ні доробляти не вміла і вчитися не хотіла. Але був у неї вірний приятель – чаклун карлик Недочеревик. Він запропонував їй стати королевою.
– Якою королевою? – здивувалася тодішня Недофрейліна.
– Справжньою! – запевнив її карлик Недочеревик.
– А де? – знову спитала його Недофрейліна.
– Тут, недалечко, у сусідній країні, – сказав карлик. – Але з однією умовою – в усьому слухатися мене і робити те, що я казатиму!
І майбутня королева погодилася. Вона зібрала валізи, прихопила вірних байдиків з отаманом та графом О’Маном, і вночі перебралася до країни якоськів. Але якоськи не захотіли прийняти нову королеву з її почтом. Вигнали їх і абияки.
І лише сяк-таки погодились, щоб нова королева посіла трон в їхній країні.
Але тут новоспечена королева завередувала. Вона сиділа у своїй уже досить обшарпаній кареті і пхикала:
– Пхи-пхи, я не хочу жити в цій пустелі! Де моє чудове ліжко з м’якими перинами?! Де моя гаряча кава?! А куди я повішаю мої пишні сукні, мої панчішки, мої бантики, стрічечки і зав’язочки!? Я хочу в теплий палац!
– Цитьте, ваша величносте! – гримнув на неї Недочеревик. – Будуть вам і палаци, і бантики, і пундики до кави. Тільки слухайтесь мене.
І він виклав королеві свій план.
– Я навчу вас, ваша величносте, як зачарувати слова «так» і «сяк». Людина, яка їх вимовить, одразу втратить свій талант. І він, цей талант, одразу опиниться тут, у вас!
– Ну й навіщо він мені тут потрібний?
– Як навіщо! – вже почав втрачати терпець карлик. – Талант – це вам не сяк-так, порожній усередині. Він вам не висітиме грушею на дереві, а буде працювати! Будівельник збудує палац, Кухар напече пундиків, Кравець нашиє нових суконь!
– Ой, зрозуміла, зрозуміла! – заплескала в долоні королева. – А я нічого не робитиму, тільки примірятиму нові сукні!
– О, я радий, що до вас нарешті дійшло! – криво посміхнувся Недочеревик.
Звідки було знати дурненькій Недофрейліні, що в карлика була своя мета. Він був страшенно лютий на людей і особливо на одну дівчинку, яка зруйнувала його чари в країні Недоладії. Тоді вона втекла з його рук. Але тепер, з допомогою королеви Сяк-Такеви, забравши з Алиної країни всі таланти, він сподівався помститися дівчинці.
Отак почали з’являтися в Країні сяк-таків перші таланти.
Будівельник справді побудував королівську резиденцію. Винахідник винайшов ручки, папір і чорнило. Вчитель вчив сяк-таків писати і читати. Країна сяк-таків розквітала в дбайливих руках талантів. У королеви народилися близнята – Сякусь і Такусь. Для їхнього виховання запросили всесвітньо відомих вихователів – Гравика і Бібл-Бабла. Здавалося б, усе йшло чудово.
Але Сяк-Такеву не полишала думка про те, що якоськи і абияки колись її прогнали, ще й поглузували з неї. Їй хотілося помститись, але королева не знала, як це зробити.
Нарешті вона вирішила піти на них війною і підкорити. Вона викликала до себе Винахідника й наказала:
– Винайди мені зброю! Мені потрібно багато зброї!
– Навіщо вона вам, ваша величносте? – здивувався Винахідник.
– На нас хочуть напасти якоськи і абияки! Нам треба захищатися!
Задумався Винахідник і мовчки вийшов з королівської приймальні. Повернувшись додому, він побачив там свого приятеля Механіка, що зайшов до нього в гості.
– Що з тобою? – спитав той, побачивши приятеля в глибокій задумі.
Дізнавшись про наказ королеви, Механік сказав:
– Ніколи не повірю, щоб миролюбні якоськи і абияки готувалися піти на нас війною. Радше сама Сяк-Такева щось затіває! Треба негайно попередити їх про це.
Вони розмовляли до темної ночі. І не знали, що розмову їхню від слова до слова чує сяк-так, який мешкав по сусідству з Винахідником. Це був дуже користолюбний сяк-так, який поклав собі за мету стати першим придворним у королівстві.
Схопивши ручку, він записав усе, про що говорили приятелі. Подумавши, він написав зверху: «ЯБЕДА». А знизу підписався: «Сяк-так № 1». І побіг до королівської резиденції.