Аля гарячково міркувала, що тепер робити далі? Як відкараскатися від цих обіцянок-цяцянок, аби вони нічого не запідозрили?
Відмовитися від своїх друзів Алі навіть не спало на гадку. А зізнатися, що вони з Сашком їх розшукують, – означає потрапити до рук свого заклятого ворога – Недороля Десятого.
«Треба щось вигадати! Негайно щось вигадати!» – думала Аля.
А поки вона думала, обіцянка-цяцянка, на якій було написано, що вона обіцяє не брехати, почала пильно до неї придивлятися.
Потім вона штовхнула плечем подружку і прошепотіла:
– Дивися!
– Куди? – не зрозуміла та.
– Дивися на її коси!
– Бачу! Ну то й що?
– У неї ж одна коса незаплетена!
– Умгу!
– А що розповідають про Переможницю Злого Карлика Недочеревика? Га?
– А що розповідають?
– От дурепа! Та те й розповідають, що в неї одна коса недоплетена!
– Ой! – пошепки вигукнула друга обіцянка. – Справді! То ти думаєш, що це вона?
– Точнісінько! Вони її таки викликали!
– І що ж тепер робити?
– Бігти до королеви Ябільшенебуди і все їй розповісти!
– І нас нагородять!
– Ще б пак! Ми знайшли найнебезпечнішу злочинницю!
Обіцянки перестали шепотітись і на весь голос заверещали від захвату.
А потім розвернулися і щодуху побігли геть.
– Стривайте, куди ви? – спробувала зупинити їх Аля, але марно.
– Куди-куди, – похмуро сказав Сашко. – Хіба не ясно? Побігли доносити на нас своїй королеві! Ох і милі істоти в цій твоїй Недоладії!
– Вона така ж моя, як і твоя! – образилася Аля. – Ти забув, що теж доклався, щоб вона тут виникла!
– Добре, добре, Алько, не сердься! – заспокоїв її Сашко. – Краще думаймо, що робити, поки за нами не прибігли гвардійці, чи Байдуж із байдиками, чи хто там у них тепер ловить і арештовує?
– Думаю, що за нами пришлють саме Байдужа з байдиками! – припустила Аля. – Що ж нам робити?
– Треба втекти назад до моєї країни! – вигукнув Якосько.
– Ні! Треба втекти до моєї країни! – сказав Абияк.
– Треба їх наздогнати і взяти в полон! – сказав Сашко.
– Тррреба купити памперррси «ХАҐІС»! – вигукнув папуга Фері, про якого всі забули. Бо він мовчав і спостерігав за всім, що відбувалося.
– Ні одне, ні друге, ні третє, і, звичайно… – Аля сердито глянула на папугу, – ні четверте! Треба швидше добратися до найближчого міста.
І Аля рішуче звернулася до папуги Фері:
– Перш за все, якщо ти такий мудрагель, то піднімися в повітря!
– А це ж навіщо? – поцікавився Фері і схилив набік голову.
– Подивися уважно, куди побігли обіцянки і чи немає поблизу якогось міста? Бо в місті нам легше буде заховатися! А я поки почну маскуватися.
Хоч папузі не дуже хотілося виконувати Алині накази – робити було нічого. Поки він злітав, Аля заплела свою розплетену кіску. «Нарешті я мандруватиму цими зачарованими країнами заплетеною!» – вдоволено подумала дівчинка.
Сашко, який спостерігав за нею, кивнув головою:
– Правильно, Алько, це перше, що нас викриє – твоя недоплетена коса!
– А по-друге, – звернулася Аля до Якоська та Абияка, – нам з вами треба розділитися на два загони! Адже нас бачили разом, то разом нас і легше буде спіймати!
Якосько схвильовано писнув своїм пищиком, а Абияк завів своє: «Меяйгелп’ю? Меяйгелп’ю? Меяйгелп’ю?»
Аля поклала йому на плече руку і сказала:
– От тепер ти й справді можеш нам допомогти. Тільки не знаю, як нам тримати зв’язок?.. От якби ти був справжній і тобі можна було подзвонити…
– Але ж мені можна подзвонити! – скрикнув Абияк. – Мій телефонний номер: 22494! А ви маєте телефони?
– Маємо! – радісно вигукнули Аля з Сашком.
Вони витягли свої мобільники й почали набирати номер Абияка.
– Меяйгелп’ю? Меяйгелп’ю? Меяйгелп’ю? – почулося з їхніх телефонів.
– Урра-а-а! – загукали Аля з Сашком. – Тепер ми можемо говорити одне з одним!
– Тоді домовимось, як нам діяти далі! – сказала Аля. – Вам доведеться пробратися до столиці Недоладії – Недограду! Адже ви свої, на вас ніхто не звертатиме уваги.
А в Недограді спробуйте розшукати друзів Недоладька й Недопопелюшки. А ми тим часом сховаємось в якомусь іншому місті… Згода?
– Так, так! Ну а як! – закивали головами Якосько з Абияком. – Ми ж не знали, що тут, у Недоладії, таке відбувається! Тому ми вам будемо допомагати не якось і не абияк, а по-справжньому!
І тут почувся невдоволений голос папуги:
– Гей ви там, унизу! Довго я ще тут… хух!… буду ширрряти?
Ой, вони зовсім про нього забули!.. Аля задерла голову й гукнула:
– Ну, що ти там бачиш?
– Бачу обіцянок, вони біжать полем!
– А ще? Там навпроти нас нема ніякого міста?
– Є щось подібне!
– Велике?
– Велике!
– Запам’ятай, як до нього йти!
– Запам’ятав!
– Тоді можеш приземлятися!
Папуга сів на стовпчик зі стрілкою і довго віддихувався. А коли віддихався, пробурчав:
– За такі подвиги… хух!… під час військових дій… хух! мені тррреба пррри-своїти… хух! …звання орррла-рррозвідника!
Аля з Сашком ретельно надягали наплічники, щоб вирушити в дорогу. Адже попереду на них чекали смертельні небезпеки і карколомні пригоди.