Іван Сила вперше потрапив до цирку. Тут пахло свіжими стружками, якими був устелений манеж, і конюшнею. Юнак сидів у шостому ряду, куди дала йому квиток мадам Бухенбах, і з дитячим захватом дивився на те, що витворяють його нові колеги.
Ось вийшов, вітаючи публіку піднятими руками, імпресаріо Пандорський у чорному фраку, білих рейтузах і чоботях вище колін. У його статечній поставі, розумних чорних очах та вишуканих манерах було стільки поваги та грації, що це мимоволі заворожувало.
Він оголошував номери, а своїм почуттям гумору просто розривав публіку. Причому сипав жартами завжди незворушно, не видаючи себе жодним жестом чи мімікою. А ще Пандорський робив фокуси, витягуючи зі свого темного циліндра різнокольорові хустки, стрічки, квіти і навіть живого кролика.
А ось на гарному білому скакуні з-за оксамитових малинових куліс вилетів акробат Фандіґо. Це був атлетичний смаглявий юнак зі східними рисами обличчя. Боже, що він вичворяв на конях! Сидів, лежав, стояв, танцював, перелізав на ходу під ними і навіть пив каву на летючому рисаку! Потім разом зі своєю сестрою – повітряною акробаткою Ренатою – вони літали під куполом цирку, перескакуючи з однієї трапеції на іншу. А оскільки це робили без захисної сітки, натягненої внизу, то при кожному піруеті зала голосно зойкала. А одна пані в бузковому капелюшку навіть зомліла!
Потім вибігла русява дівчина в блакитному трико, усіяному блискітками, з обрізаними кучериками і сріблястою короною, й почала граціозно танцювати на великій блискучій кулі. Промінь прожектора вихоплює з висоти білого голуба, що сідає їй на долоню. Зала завмирає від замилування, а красуня посилає глядачам повітряний цілунок двома долонями. Це було так зворушливо й прекрасно!..
При згадці про їхнє знайомство в Івана знову стислося серце.
Коли мадам Бухенбах представляла його циркачам, білявка першою з-поміж усіх галантно вклонилася, злегка присівши і розправивши прозору бальну сукню, і мовила дзвінким голосочком: «Вітаємо вас у нашому цирку!». На зніяковіння цього могутнього, як гора, парубійка вона співчутливо всміхнулася синіми уважними оченятами: «Мене звати Мілка. Тобто Мілена. Я колись так само соромилася. А коли вперше виходила на манеж, то якби не сором перед товаришами, утекла б зі страху!..»
…А ось вибігає карлик Піня в пістрявому довгому балахоні з мавпочкою на плечі. Він несе цілу торбу яскравих дрібничок. Карлик шпортається – і весь цей мотлох розлітається по арені. Мавпочка в синій спідничці й солом’яному брилику скубе його за волосся. Зала регоче. Піня збирає своє багатство, але робить це дуже незграбно, раз по раз щось гублячи. За кожну втрату мавпочка дає йому ляпаса. Зала надриває животи. Раптом Піня підкидає свої знахідки вгору і починає ними жонглювати. У повітрі літають черевики, пляшки, м’ячики і навіть шабля. Публіка вражено замовкає…
Коли вистава закінчилася, глядачі проводжали артистів гучними оплесками. Дивлячись, як не квапиться додому публіка, Іван не міг повірити, що йому аплодуватимуть так само. Сумніви роздирали його серце, і він вирішив поговорити з мадам Бухенбах.
– Ну що? Сподобалось? – мадам видавалася трохи втомленою.
– Пані Аделіє… – зам’явся Іван. – Навряд чи я зможу чимось допомогти вашому цирку… Ну який з мене артист?..
– Що за дурні балачки? – мадам закинула ногу за ногу. – Я вже придумала, чим ви будете займатися.
– І чим? – з холодком у серці перепитав він.
– Ви боротиметесь із глядачами, – без тіні сумніву повідомила мадам.
– Як це – боротися? – здивувався Іван.
– А ми викликатимемо охочих на бій за грошову винагороду, – запалила цигарку в мундштуці пані Бухенбах. – Але ви, любий, мусите вигравати. Інакше за що я вам платитиму гроші? Чи не так? – усміхнулася вона своєю неперевершеною усмішкою.
Іванові одразу згадався бій з Велетом, який заробляв собі на хліб таким жорстоким способом. До речі, подейкували, що після бою з Іваном той серйозно травмувався і більше не виступав.
– Але я… – хотів заперечити він, та пані Бухенбах його відразу перебила.
– Ведмедику, ви починаєте мені набридати. Порушення моїх правил карається штрафом. Подвійне порушення – звільненням. Хоча останнє вас не стосується, поки не повернете заставу.
Її очі холодно блиснули.
– Маєте інші пропозиції, моя рибонько? Я із задоволенням послухаю їх уранці. Сьогодні я виснажена…
Іванові нічого не залишалося, як побажати власниці цирку приємного відпочинку.