Цирк «Бухенбах» виїжджав на гастролі. Та ще й які! По всій Європі! Шапіто розбирали, носили туди-сюди речі, щось вантажили, складували. Усі були в тому радісно-збудженому гуморі, коли попереду довга й захоплива подорож. Адже гастролі – це найяскравіші сторінки в житті артистів.
Мавпочка тепер жила з хлопцями, і від цього в їхньому вагончику стало ще веселіше. Карлик з Іваном принципово не вітався і не розмовляв. Він часто сидів на самоті і про щось думав, ворушачи товстими губами. Перед від’їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою, і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.
– Але ти не журися! – Фікса блиснув золотими зубами. – Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію, – він підняв кухоль з пивом. – За зустріч у Баварії!
Піня промовчав. Він уже давно зрозумів, що покладатися треба винятково на себе. Тому вдень і вночі міркував над помстою.
Іван допомагав дівчатам пакувати валізи.
– Хто це? – запитав він, беручи до рук старе фото в дерев’яній рамочці.
– Мої батьки, – усміхнулася Мілка.
– Вони теж циркачі? – Іван розглядав їхні яскраві трико.
– Так, – відповіла танцівниця.
– А чому вони не з нами? – Іван уважно глянув на дівчину.
Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.
– Ти чого! – наїхала на нього Рената, блиснувши щілинками темних очей. – Ти що, хіба не знаєш?
Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.
– Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…
Рената вмовкла.
– Що сталося? – стривожився Іван.
– Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.
Тепер мовчав Іван.
– Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, – Рената важко зітхнула. – З того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.
– Я піду попрошу вибачення, – Іван повільно встав і вийшов.
Мілка стояла під каштаном за огорожею цирку із заплющеними очима. Хлопець узяв її за руку.
– Мілко! – тихенько прошепотів Іван.
Дівчина провинно всміхнулася.
– Я не серджуся. Просто знову все пережила.
В її великих синіх очах забриніла сльоза.
– Вибач мені, я… дурень, нічого не знав… Я більше ніколи… Знаєш, я…
– Ні, ви тільки гляньте на них! – почувся за їхньою спиною глузливий голос Міхи. – Я гарую, як той віслюк, а вони воркочуть, мов голубки!
Голий насмішкувато дивився на парочку.
– Хіба бракує весільного букета й фати для нареченої. Гірко молодим!
Мілка зашарілася й побігла у вагончик.
– Ех, Міхо! – скрушно похитав головою Іван. – Ти, як завжди, невчасно.
– О, старий, я бачу ти серйозно влип, – Голий усміхався на всі тридцять два. – Послухай розумної поради: не квапся. Дурне діло – не хитре! – з виглядом неабиякого знавця він по-блатному сплюнув під ноги.