Золота зірочка

Була в короля та королеви одна-єдина дочка, та ось королева померла і король знову одружився. Все й нічого було б, та в нової королеви теж народилась дочка. Королева не злюбила пасербицю і все намагалася щось укоїти їй. Чим більше підростала рідна дочка, тим гірше було нерідній. Мачуха тримала її на побігеньках – то прати пошле, то по воду до річки, то ще щось вигадає. А рідна дочка без діла вдома сидить, пальцем об палець не вдарить.

От якось послала мачуха пасербицю прати. Дала їй білизну брудну-пребрудну, шматочок мила малесенький та горщик супу. І наказала:

– Дивись мені, білизну випери, щоб чистісінька була. А назад принеси два великі шматки мила та повний горщик супу.

Пішла дівчина до струмка і по дорозі зустріла бабусю. Та її запитує:

– Чому ти, дівчино, така сумна?

– Як же мені не сумувати, – відповідає та. – Послала мене мачуха на річку прати білизну, брудну-пребрудну. Дала мені малесенький шматочок мила – прати, та горщик супу – пообідати. А сама наказала, щоб білизна була чистісінька та щоб я принесла назад два шматки мила і повний горщик супу.

– Візьми мій кошик, – мовила бабуся, – поклади туди свою білизну з милом, з’їж суп, а тоді подивися в небо.

Так дівчина і вчинила. Глянула вона в небо, а звідти їй на чоло впала золота зірочка. Дивиться вона, коли ж білизна в кошику вже чистісінька, а поруч два шматки мила лежать. З’їла вона суп, а горщик знову повний. От узяла дівчина свої речі та й пішла додому.

Побачивши на лобі в пасербиці золоту зірочку, мачуха почала розпитувати її, як це сталося. Розповіла дівчина про бабусю, а заздрісна мачуха покликала свою дочку та й каже їй:

– Завтра й ти підеш на річку білизну прати. Може, повернешся із золотою зірочкою на чолі.

Пішла її дочка прати, зустріла біля струмка бабусю й заходилася скаржитися їй на матір, нібито та її роботою замучила. Зрозуміла бабуся, що її дурять, от і вирішила покарати брехуху.

– Склади білизну і мило в мій кошик та глянь у небо, – сказала вона дівчині.

Та зиркнула в небо, і звідти на чоло їй упав ослячий хвіст. Білизна в кошику стала чорна від бруду, мило взагалі пропало, а горщик із супом спорожнів, вона й попоїсти не встигла. Так і пішла вона додому з ослячим хвостом на чолі. Розізлилася тоді мачуха, розлютилася. Ще гірше почала з пасербиці знущатися, запроторила її на кухню попіл з груби вибирати. А люди прозвали дівчат Ослячим Хвостом і Золотою Зірочкою.

Настала неділя, королева з дочкою поїхали прогулятися. Вбрала мачуха дочку в найдорожчі шати, щоб вона красунею здавалась. А народ регоче:

– Ну й посміховисько! Золота Зірочка попіл вибирає, а Ослячий Хвіст у ридвані катається!

Ось якось зібрався король до міста й запитав дочок, що їм звідти привезти. Ослячий Хвіст сказала, що хочеться їй сукню гарну-прегарну, а ще капелюх із пір’їн і дорогі черевички. А Золота Зірочка попросила галузку з першого дерева, що трапиться батькові дорогою. От зрізав король галузку для неї, а Ослячому Хвосту купив сукню, капелюх та черевички.

За кілька днів сусідній король влаштував бал, оголосивши, що хоче знайти собі наречену. Звичайно ж, королева не могла пропустити таку подію, тож убрала Ослячого Хвоста в гарне та пишне вбрання. А Золотій Зірочці дала боби з попілом і звеліла до ранку вибрати їх.

Узяла Золота Зірочка свою галузку і каже:

– Пташки, пташечки! Летіть мені на поміч!

Галузку ж чарівну їй ота бабуся прислала. Злетілася сила-силенна птахів, і за одну мить вони вибрали всі боби. А Золота Зірочка попросила в галузки пишну сукню, гаптовану золотом та самоцвітами. Перевдягнулася, через димар надвір вибралася і поїхала на бал.

Побачивши таку красуню, король цілий вечір тільки з нею й танцював. А потім попросив її руку і серце.

– Зараз я нічого не можу сказати, – мовила дівчина, – мені треба подумати.

А мачуха зі своєю дочкою мало не луснули від заздрості, як побачила, що на балу з’явилась така красуня.

Опівночі Золота Зірочка зібралася додому, й король зголосився провести її. Сіли вони в карету, й дорогою вона сказала королеві, що згодна вийти за нього заміж. Так вони стали нареченим і нареченою. Золота Зірочка пообіцяла знову приїхати на бал. Вдома вона вдягла своє лахміття, а пишне вбрання заховала.

Аж ось приїжджають Ослячий Хвіст із матір’ю.

– Ото вже красуня була на балу! Хто ж вона така? Танцює і танцює з королем, весь бал з ним протанцювала. І звідки вона взялася? – дивувалися вони.

А Золота Зірочка примовляє:

  • Якби я на бал пішла, не гірша б я була!
  • Якби я на бал пішла, не гірша б я була!

Почула те мачуха.

– Мовчи, нечупаро! – каже. – Теж іще красуня!

Минув час, і король знову влаштував бал. Мати-королева ще пишніше вбрала свою дочку, а Золотий Зірочці знову звеліла боби з попелу вибирати.

Узяла Золота Зірочка свою чарівну галузку і каже:

– Пташки, пташечки! Летіть мені на поміч!

Прилетіли пташки та й поробили все. А Золота Зірочка попросила свою галузку, щоб дала вона їй препишну сукню, сріблом та золотом гаптовану й оздоблену живими квітами. Перебралася, через димар вилізла і на бал поїхала.

Король уже чекав на неї і відразу ж запросив до танцю. І знову цілий вечір танцював лише з нею і ніяк не міг натанцюватися.

Опівночі Золота зірочка зазбиралася додому. Король провів її додому, а вона пообіцяла знову приїхати до нього на бал.

Коли повернулися мачуха з дочкою, Золота Зірочка вже сиділа у своєму лахмітті на кухні.

– Знову та дівчина на балу була! – розповідає їй королева. – Така вже гарна, а танцює як! І звідки вона взялася?

А Золота Зірочка примовляє:

  • Якби я на бал пішла, не гірша б я була!
  • Якби я на бал пішла, не гірша б я була!

– Мовчи, нечупаро! Було б чим хвалитися! – розсердилася мачуха.

І ось втретє король запрошує гостей на бал. Знову вбрала королева Ослячого Хвоста в найрозкішнішу сукню та й поїхала з нею на бал у дорогому ридвані. А Золота Зірочка знай боби перебирає.

– Пташки, пташечки! Летіть мені на поміч! – попросила дівчина, і знову прилетіли пташки та й за мить геть усі боби повибирали.

Цього разу Золота Зірочка попросила в чарівної галузки найрозкішнішу сукню, золотими та срібними дзвіночками оздоблену, ще й золоті черевички на додачу. Вбрала ту сукню, сіла в ридван, запряжену шісткою білих коней, та й поїхала на бал.

А король уже чекає на неї. Закружляли вони в танці, задзвеніли дзвоники на її сукні. Потім почав король пригощати її різними наїдками, а мачуха з дочкою тільки дивляться та заздрять.

За цими веселощами дівчина геть забула, що їй пора додому. Аж опівночі схаменулася вона та й кинулася до ридвана, згубивши по дорозі золотого черевичка. Приїхала додому, вбралася в лахміття та й сіла на кухні.

А король підібрав золотого черевичка і знай шукає наречену. Та ніде немає його красуні, а дорогу до її дому він забув. Всім дівчатам приміряв король золотий черевичок, та жодній він не підійшов.

Ось під’їжджає король до замку королеви-мачухи. Ослячий Хвіст побачила, що король приїхав, та й побігла черевичок приміряти. Ні, не налазить. Король і питає, чи немає в будинку ще дівчат.

– Одна лишилася, – каже королева, – та вона ж на кухні попіл з печі вичищає, така страшна, така брудна!

Король і каже:

– Нехай її покличуть!

От убралася дівчина в найгарнішу сукню із золотими та срібними дзвіночками та й вийшла до короля. Той глянув – на одній нозі в неї золотий черевичок, а друга боса. Впізнав тоді король свою красуню, приміряв їй черевичок – як улитий сидить. Повіз тоді він Золоту Зірочку до свого палацу і взяв її заміж. І жили вони собі в щасті та радості.