Белья Флор

В одного батька було двоє синів. Старшого, Хосе, забрали в солдати, а менший брат тим часом присвоїв батькову спадщину і забагатів. Вернувся Хосе додому, приходить до брата, коли ж той саме спускається східцями.

– Не впізнаєш мене? – питає його Хосе.

А той так грубо у відповідь:

– Ні!

Тоді Хосе назвав себе, і брат звелів йому йти в клуню та забрати там скриню.

– Це спадок, що лишився тобі від батька.

Пішов Хосе до клуні і знайшов там скриню, стару та обшарпану. Та й каже собі:

– Хіба ж може вона ще здатися мені? Краще запалю я її та погріюся, бо дуже вже холодно надворі.

Завдав Хосе скриню собі на плечі та й пішов надвір. Щойно рубнув її, коли ж із прискринка[1] вилетів якийсь папірець. То була боргова розписка – один чоловік заборгував його батькові величезні гроші. Забрав Хосе ті гроші та й розбагатів.

Якось ішов Хосе по вулиці, аж раптом побачив жінку, що невтішно ридала.

– Що з тобою, молодице? – запитав юнак.

– Як же мені не плакати, – каже йому на те жінка. – Мій чоловік дуже хворий. Мало того, що в мене немає грошей, щоб вилікувати його, так ще й кредитор хоче запроторити його до в’язниці, бо ми не можемо виплатити борг.

– Не хвилюйся, – каже їй Хосе, – з твоїм чоловіком все буде гаразд, я про це потурбуюсь. Я віддам його борги та оплачу його лікування, а якщо він помре, то й похорони.

Так він і вчинив. А виплативши всі борги та поховавши бідолаху, який все ж таки помер, юнак виявив, що в нього не лишилося й реала, – він витратив на цю добру справу весь свій спадок.

– Що ж мені тепер робити, – запитав сам себе Хосе. – Тепер я навіть не маю за що купити попоїсти. Піду-но я до королівського двору, ну ж бо візьмуть мене на службу.

Сказано – зроблено. Солдат пішов до королівського палацу та й влаштувався там слугою. Юнак так добре виконував свої обов’язки, що король полюбив його і підвищував у чині, аж той став першим придворним.

Тим часом брат солдата розтринькав спадок і розорився. Та й написав старшому братові листа, прохаючи допомоги. Звичайно ж, добрий Хосе не міг відмовити родичеві, тому він попросив короля знайти йому якусь роботу в палаці.

Приїхав молодший брат до королівського двору, але замість того, щоб подякувати Хосе за допомогу, почав заздрити йому чорною заздрістю. «Як це так, я нічим не гірший за нього, а працюю слугою, тоді як цей солдат – права рука короля», – думав молодший брат. Він вирішив погубити Хосе і, щоб здійснити свій намір, почав збирати різні плітки. Скоро негідник дізнався, що король до безтями закоханий у принцесу Белья Флор, але дівчина не відповідає йому взаємністю, тому що король старий та негарний. Принцеса та жила в таємничому палаці, що ховався за скелями та густими чагарями, й ніхто не знав туди дороги.

Пішов молодший брат до короля та сказав йому, що Хосе знає, де стоїть той палац, і навіть листується з дівчиною.

Розлючений король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья Флор, а то чекатиме на нього шибениця.

Бідолашний Хосе навіть гадки не мав, куди потрібно їхати, щоб знайти принцесу. Засмучений, пішов він на конюшню, щоб вибрати собі коня. Ось іде Хосе поміж стійлами і раптом бачить білого жеребця, старого та кощавого, мов драбина. От жеребець і каже йому:

– Бери мене, і не матимеш клопоту.

Здивувався юнак, почувши, що кінь розмовляє, але все ж таки осідлав його та й вирушив у мандри. Але спершу вкинув до заплічного мішка три хлібини, як порадив йому білий жеребець.

Проїхали вони добрячий відрізок шляху, аж ось на дорозі їм трапився мурашник.

– Кинь у мурашник три хлібини, нехай мурашки поїдять, – каже кінь.

– Навіщо? – здивувався юнак. – Вони ж нам самим потрібні.

– Кидай, не сумнівайся, – наполягав кінь, – і ніколи не пропускай нагоди зробити добру справу.

Хосе зробив так, як порадив жеребець, і поїхали вони далі. За якийсь час їм зустрівся орел, який потрапив у мисливські тенета.

– Злазь та переріж мотузки, що тримають його, – сказав кінь.

– Але ж ми згаємо дорогоцінний час, – спробував заперечити Хосе, але кінь наполягав, тож юнак звільнив орла і вони продовжили свій шлях.

Незабаром Хосе виїхав до річки. На березі лежала малесенька рибка, яку хвилі викинули на сушу. Вона вже не мала сил і помирала без води.

– Візьми цю бідолашку та кинь у воду, – каже білий жеребець.

– У нас немає часу, потрібно поспішати! – обурився юнак.

– На добрі справи завжди потрібно знаходити час, – відповів на те кінь. – Ніколи не втрачай нагоди зробити добро.

Підняв Хосе нещасну рибку, вкинув її у воду та й поїхав далі. Незабаром вони побачили замок, що височів у дрімучих хащах. Там жила принцеса Белья Флор, яка в цей час годувала своїх курей висівками.

– Зараз я почну виробляти всілякі трюки та піруети, – каже білий кінь. – Белья Флор побачить це і захоче на мені покататись. Як тільки дівчина осідлає мене, я почну брикатись та іржати, щоб налякати її. Скажи принцесі, що твій кінь не призвичаєний катати жінок, і що я заспокоюсь тільки тоді, коли на мене сядеш ти. Коли ви вдвох опинитесь у мене на спині, я помчу щодуху і не зупинятимусь, аж доки ми не дістанемося до королівського палацу.

Все сталося так, як і казав кінь. Коли він галопом помчав геть від замку, Белья Флор нарешті зрозуміла, що її викрали. Тоді вона розсипала висівки та й попросила Хосе позбирати їх.

– Там, куди ми їдемо, висівок вистачає, – відповів юнак.

Скачуть вони далі. Коли проїжджали під деревом, принцеса підкинула догори свою хустинку і та зависла на найвищій гілці. Просить дівчина юнака вилізти на дерево, щоб забрати хустинку, а той відповідає:

– Там, куди ми їдемо, сили-силенна хусточок.

Ось переправляються вони через річку, а Белья Флор кидає у воду перстень та благає Хосе зупинитись, щоб підібрати його, але той знову відповідає:

– Там, куди ми їдемо, безліч перснів.

Нарешті приїхали вони до палацу короля. Побачивши свою кохану Белья Флор, той дуже зрадів, але принцеса замкнулась в кімнаті і нікому не відчиняла. Хоч як благав її король, дівчина була невблаганною. Вона погодилась вийти із кімнати лише після того, як привезуть їй три речі, які вона загубила по дорозі.

– Нічого не вдієш, – каже король юнакові, – тільки ти знаєш, що принцеса загубила дорогою. Їдь і без цих речей не повертайся, а то потрапиш на шибеницю.

Зажурився бідолашний Хосе та пішов скаржитися білому коневі. А той і каже:

– Не журися, сідай верхи та й поїдемо шукати.

Рушили вони в дорогу і приїхали до мурашника.

– Хочеш позбирати висівки? – питає кінь.

– Авжеж, хочу! – каже Хосе.

– Тоді поклич мурашок і попроси, щоб вони це зробили. А якщо ті висівки, що розсипала принцеса, вже пропали, вони принесуть тобі висівки з твоїх хлібин. Їх має вистачити.

Так і сталося: вдячні мурашки збіглися і нанесли Хосе цілу купу висівок.

– Ось бачиш, – каже кінь, – хто робить добро, той рано чи пізно пожинає плоди.

Прискакали вони до того дерева, що на нього Белья Флор закинула свою хустинку. Вона тепер тріпотіла на найвищій гілці.

– Як же мені дістати хусточку? – зажурився Хосе. – Тут без драбини не обійтися.

– Не турбуйся, – відповідає йому білий кінь, – поклич орла, якого ти звільнив із мисливських тенет, він тобі допоможе.

Так Хосе і зробив. Прилетів орел, зняв хусточку і приніс її в дзьобі.

Прискакали вони до річки, а вода там брудна та каламутна. Дна зовсім не видно, як же знайти перстень?

– Не журися, поклич рибку, яку ти врятував від смерті, вона дістане тобі перстень, – каже кінь.

Припливла рибка, пірнула в каламутну воду і за хвилю виринула, радісно махаючи хвостиком, із перснем у роті.

Повернувся Хосе до палацу. Поніс він принцесі Белья Флор її речі, та вперта дівчина заявила, що не вийде з кімнати, поки того, хто її викрав із замку, не зварять у киплячій олії.

Жорстокий король сказав Хосе, що в нього немає іншого виходу, як померти, зварившись в олії.

Пішов зажурений Хосе в стайню та поділився своєю бідою з білим конем.

– Не журися, – каже кінь йому у відповідь, – сідай верхи на мене та й помчимо щодуху. Від швидкої їзди я спітнію, тоді ти намастися моїм потом та й залазь у казан із киплячою олією. З тобою нічого не станеться.

Так і вийшло. Коли Хосе виліз із казана, то зробився він таким красенем, що всі аж роти пороззявляли, а Белья Флор відразу ж закохалась в юнака.

Побачивши чарівне перетворення Хосе, старий та бридкий король теж захотів стати молодим і гарним, щоб Белья Флор полюбила його. Бовтнув у казан та й зварився.

Тоді всі проголосили королем Хосе, який негайно побрався з Белья Флор.

Пішов він подякувати білому коневі за вірну службу, а той і каже:

– Я душа того бідолахи, що на нього ти витратив усі свої гроші. Побачивши тебе в такій біді та небезпеці, я попросив у Бога, щоб той відпустив мене на білий світ – хотів я прийти тобі на допомогу та віддячити за твоє добро. Саме тому я не раз казав тобі: завжди роби людям добро і ніколи не пошкодуєш.


[1] Прискринок – невеличкий ящик для дрібних речей у верхній частині бокової стінки скрині.