Мач забрів у лісові хащі. Здавалося, дерева самі підступали до нього. Хлопець втомився, його мучила спрага, та ще й страшно було.
Отак бредучи, він угледів на стежці вершника.
Виявилося, що це молода жінка в шовковій сукні та з блискучим кулоном на шиї.
– Підвезти тебе? – запитала вона.
Мач одразу ж упізнав вершницю – то була леді Меріан, двоюрідна сестра короля.
– Стрибай на коня позаду мене, – сказала Меріан. – Куди ти прямуєш?
– Не знаю, – розгублено пробурмотів Мач. Він був такий знесилений, що ледве видерся на коня.
Раптом Меріан угледіла щось серед дерев.
– Розбійники! – скрикнула вона. – Тримайся міцніше!
Дівчина натягнула віжки – і її кінь щодуху помчав лісовою стежкою.
Мач опанував страх і нарешті роззирнувся довкола. У верховітті дерев з гілки на гілку перестрибувало кілька постатей. Здавалося, вони хотіли наздогнати втікачів.
Вершники дісталися до перетину стежок, і Меріан зупинила коня.
– Відчепилися, – зітхнула вона полегшено.
Та дівчина не помітила руки, що простяглася до неї…
Меріан зойкнула. У неї поцупили кулон!
Мач зіскочив з коня й кинувся в ліс за крадієм.
– Це ти, Робіне Гуде? – закричав хлопець. – Мені потрібна твоя допомога!
Але він побачив хіба що гілки, які погойдувалися на вітрі.
– Вони втекли та ще й прихопили з собою мого кулона, – поскаржилася Меріан, коли наздогнала хлопця.
– РОБІНЕ ГУДЕ! – загукав Мач.
Коли він прокричав це ім’я, з-поміж гілок вигулькнули чотири темні постаті.
– Вам краще піти з нами, – наказала одна з них. – Їдьте за стрілами.
Мач знову скочив на коня позаду Меріан, і вони рушили спочатку за однією стрілою…
Далі за другою…
Потім за ще кількома.
Вершникам доводилося перестрибувати на коні через кущі та пригинатися під навислими гілками. Нарешті Мач і Меріан дісталися лісової галявини в самому серці лісу.
Там, серед дерев, тулилося кілька крихітних хатинок. Густі лісові зарості ховали їх від стороннього ока.
Назустріч гостям вийшли троє чоловіків, які привітно усміхалися.
– Це ви Робін Гуд? – запитав Мач найогряднішого з них.
– Ні, – відказав той, чухаючи кущаву бороду. – Я – Малюк Джон.
– А мене звуть Вілл Скарлет, – озвався невисокий чоловічок, що сидів на сусідній гілці.
– А я – Брат Тук, – промовив третій, одягнений у чернечу рясу.
– То чи є тут взагалі Робін Гуд? – розчаровано запитав хлопець.
– Осьде я, – відповів чийсь голос.
Знаменитий розбійник, який виявився на диво молодим, стояв, прихилившись до дерева. В руці він тримав лука.
– Дякую за кулон, – звернувся Робін до Меріан.
Обурена дівчина виступила наперед.
– Це був подарунок мого дядька, – скипіла вона. – Навіщо вам цей кулон?
– Робін Гуд усе одно не залишить його собі, – заспокоїв її Мач. – Адже роздає все награбоване селянам.
– Невже? – здивувалася Меріан.
Робін кивнув і простягнув дівчині її кулон.
– В такому разі, – промовила Меріан, – залиш його собі. Я ж бо думала, що ти – звичайнісінький розбійник.
– Та ні, – підморгнув Робін Мачу, – я дуже вправний розбійник.
– Колись ми всі були фермерами, – пояснив юнак, – та шериф привласнив наші ділянки. Тож тепер ми допомагаємо селянам, щоб у них не відібрали їхні.
– Чи не міг би ти допомогти визволити мого батька? – запитав Мач. – Напевно, його вже ув’язнили в підземеллі шерифового замку.
Робін заперечливо похитав головою і повернувся йти.
– Вибачай, – сказав він, – це надто небезпечно. Коли повернеться король, він звільнить твого батька. А поки що залишайся з нами.
Проте Мач вирішив будь-що врятувати батька – з Робіном Гудом чи без нього.