Шервудський ліс

Мач забрів у лісові хащі. Здавалося, дерева самі підступали до нього. Хлопець втомився, його мучила спрага, та ще й страшно було.

Отак бредучи, він угледів на стежці вершника.

Виявилося, що це молода жінка в шовковій сукні та з блискучим кулоном на шиї.

– Підвезти тебе? – запитала вона.

Мач одразу ж упізнав вершницю – то була леді Меріан, двоюрідна сестра короля.

– Стрибай на коня позаду мене, – сказала Меріан. – Куди ти прямуєш?

– Не знаю, – розгублено пробурмотів Мач. Він був такий знесилений, що ледве видерся на коня.

Раптом Меріан угледіла щось серед дерев.

– Розбійники! – скрикнула вона. – Тримайся міцніше!

Дівчина натягнула віжки – і її кінь щодуху помчав лісовою стежкою.

Мач опанував страх і нарешті роззирнувся довкола. У верховітті дерев з гілки на гілку перестрибувало кілька постатей. Здавалося, вони хотіли наздогнати втікачів.

Вершники дісталися до перетину стежок, і Меріан зупинила коня.

– Відчепилися, – зітхнула вона полегшено.

Та дівчина не помітила руки, що простяглася до неї…

Меріан зойкнула. У неї поцупили кулон!

Мач зіскочив з коня й кинувся в ліс за крадієм.

– Це ти, Робіне Гуде? – закричав хлопець. – Мені потрібна твоя допомога!

Але він побачив хіба що гілки, які погойдувалися на вітрі.

– Вони втекли та ще й прихопили з собою мого кулона, – поскаржилася Меріан, коли наздогнала хлопця.

– РОБІНЕ ГУДЕ! – загукав Мач.

Коли він прокричав це ім’я, з-поміж гілок вигулькнули чотири темні постаті.

– Вам краще піти з нами, – наказала одна з них. – Їдьте за стрілами.

Мач знову скочив на коня позаду Меріан, і вони рушили спочатку за однією стрілою…

Далі за другою…

Потім за ще кількома.

Вершникам доводилося перестрибувати на коні через кущі та пригинатися під навислими гілками. Нарешті Мач і Меріан дісталися лісової галявини в самому серці лісу.

Там, серед дерев, тулилося кілька крихітних хатинок. Густі лісові зарості ховали їх від стороннього ока.

Назустріч гостям вийшли троє чоловіків, які привітно усміхалися.

– Це ви Робін Гуд? – запитав Мач найогряднішого з них.

– Ні, – відказав той, чухаючи кущаву бороду. – Я – Малюк Джон.

– А мене звуть Вілл Скарлет, – озвався невисокий чоловічок, що сидів на сусідній гілці.

– А я – Брат Тук, – промовив третій, одягнений у чернечу рясу.

– То чи є тут взагалі Робін Гуд? – розчаровано запитав хлопець.

– Осьде я, – відповів чийсь голос.

Знаменитий розбійник, який виявився на диво молодим, стояв, прихилившись до дерева. В руці він тримав лука.

– Дякую за кулон, – звернувся Робін до Меріан.

Обурена дівчина виступила наперед.

– Це був подарунок мого дядька, – скипіла вона. – Навіщо вам цей кулон?

– Робін Гуд усе одно не залишить його собі, – заспокоїв її Мач. – Адже роздає все награбоване селянам.

– Невже? – здивувалася Меріан.

Робін кивнув і простягнув дівчині її кулон.

– В такому разі, – промовила Меріан, – залиш його собі. Я ж бо думала, що ти – звичайнісінький розбійник.

– Та ні, – підморгнув Робін Мачу, – я дуже вправний розбійник.

– Колись ми всі були фермерами, – пояснив юнак, – та шериф привласнив наші ділянки. Тож тепер ми допомагаємо селянам, щоб у них не відібрали їхні.

– Чи не міг би ти допомогти визволити мого батька? – запитав Мач. – Напевно, його вже ув’язнили в підземеллі шерифового замку.

Робін заперечливо похитав головою і повернувся йти.

– Вибачай, – сказав він, – це надто небезпечно. Коли повернеться король, він звільнить твого батька. А поки що залишайся з нами.

Проте Мач вирішив будь-що врятувати батька – з Робіном Гудом чи без нього.