У пастці пилососа

Довга шия пилососа першою показалася в дверях і пропливла повз прочинені дверцята шафи.

Господиня взялась прибирати. Щойно ввімкнула пилосос і пройшлася щіткою по килиму, як знову пролунав телефонний дзвінок. Забула про все, пішла з кімнати, не вимкнувши пилосос.

Ото стоїть він та й гуде. Пилососна труба на підлозі удавом скрутилася, втягує в себе повітря через щітку, гарчить, як жива.

А з нижньої шухлядки чути, як нагорі, у шафі, хтось шарудить і сміється. Хтось між собою перемовляється:

– А от і не боюся!

– Боїшся, боїшся! Не зробиш цього!

– А я кажу, що підійду!

– То спробуй, спробуй!.. Атракціон шкарпеткової зухвалості! Спішу побачити!

І от уже згори сунуть двоє червоних шкарпетонів. Підсміюються, штовхаються. А тоді на підлогу – стриб. Той, що має напис «лівий», починає повільно підбиратися до щітки пилососа. А другий – із написом «правий» – залишається на безпечній відстані спостерігати. Це ж треба додуматися – наближатися до ввімкненого пилососа!

Уся нижня шухлядка не зводить зі сміливця поглядів. Навіть байдужа до шкарпеткових справ Панчішка.

Лівий обережно наближається до щітки, але тримається на безпечній відстані. Тоді швидко-швидко – ніхто навіть охнути не встиг – перебігає перед носом щітки. Потоком повітря його мало не засмоктує в чорний отвір.

– Тепер ти! – регоче Лівий. – Чи як?.. Зіжмакавсь?

– Сам ти зіжмакавсь!

І от уже Правий обережно суне до щітки…

А тоді – шубовсть! Крутнувсь через голову – й опинився біля Лівого, щасливо уникнувши загрози.

– Тепер я! – регоче Лівий. – Ану, відійди!

Видурюється, зухвалець: задом наперед витанцьовує, пливе місячною ходою. Ще й підспівує. Вдалося! Розвертається – і пішов, пішов, знову задом наперед. Оце видовище! Раптом – хоп! – затягнуло червоного в трубу. Смикнувся – зник. Немов і не було.

Правий як закричить! Шкарпетки вмить і висипали з шафи на підлогу. Вчепилися в дріт, потягнули на себе – висмикнули вилку з розетки. Пилосос щось прогарчав і замовк.

– Лівий! – затарабанив у металеву обшивку Правий. – Лівий! Це я, Правий! Ти чуєш мене?

– Чую! – глухо озвався голос із нутрощів пилососа, пчихнув і додав. – Де це я?

– Браття, допоможіть! – Правий озирнувся, благально обвів поглядом тих, що його оточили.

Як помогти? Чим зарадити? Шкарпетки стали в коло. Почали кидати одну ідею за другою.

– Нехай спробує вибратися по трубі назад!

– Як назад?

– Раз-раз, раз-раз, як хробак.

– Ні, не встигне…

– Нехай тарабанить зсередини, щоб господиня почула!

– Нехай краще пчихає без упину!

І замовкли. Все не те. Це вони одне одного чують і розуміють, а для інших хоч тарабань – хоч не тарабань, хоч пчихай – хоч не пчихай, ніхто не почує. Шкарпетка вона і є шкарпетка, м’яка, мовчазна, одне слово – нежива.

Що ж робити?

– Я знаю що, – сказав Синій. – Слухайте сюди. План такий…